- Ой чий то став тече?!
- Земля в ілюмінаторі
- Утерли носа вітчизняним машинобудівникам
- Скільки коштує милосердя?
- ЧЛЕНІВ РАДИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРОВИРОБНИКІВ СМІЛЯНСЬКОГО РАЙОНУ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ ДО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Ставки і ставочки
«Біля ставу у ясеня знайшла собі красеня», - співає баба Надя і згадує, як у роки своєї молодості вони танцювали під гармошку разом із подругами на дерев’яному містку, який був тоді на їхньому ставі.
У селищі Бабинці на Київщині їх два. Один - біля склозаводу, другий – неподалік кладовища по вул. Кооперативній. Він вважається головним, бо бере свій початок з лісового джерела і, протікаючи селом і поміж дачами, перетворюється у став. Його численні струмочки живлять не тільки ще одне водне плесо, а й людські городи та копанки. Обидва стави не мають офіційної назви. В народі їх називають хто Гнилищем, хто Лісовим.
Рибаків і дітвору більш приваблює той, що на вул. Кооперативній. Місцеві розповідають, що колись він був прозорим, із розкішними вербами і дерев’яним містком. Молодь звідусіль збиралася тут на так звану місцеву дискотеку. Співали так, що зорі заслуховувались. А танців місцевих парубків не витримували ніякі дошки. Місток постійно ремонтували новими.
А ще – закохувались на цьому містку й призначали побачення, бо життя багатьох поколінь було пов’язане з цими мальовничими берегами ставу. Бачив він і радість переможної весни 45-го, і розпач людських довоєнних і післявоєнних втрат. Адже потрапити на старе селищне кладовище можна тільки вздовж його головного берега.
Скільки палких сердець протягом століть знаходили свою віддушину у теплих, лікувальних водах ставу. В години лихоліття підгодовував він селян рибкою, а водилася вона у його чистих і незасмічених мулом водах постійно. Полюбляли плесо і бобри, і видри, і чорні черепахи. Кілька років тому мені особисто вдалося піймати одну таку. Здивував надпис на її панцирі: «Дембель-73». Хто ж так пошуткував із твариною? Чи може справді мені трапилась черепаха-довгожителька?..
З роками дерев’яний місток прогнив. Його замінили залізобетонною трубою, а зверху насипали дорогу. Будували її вояки. Можливо, хтось із них таким звірячим чином закарбував солдатську пам’ятку на панцирі черепашки…
У 50-х ставочок по вул. Кооперативній навіть чистили. Спустили воду, а рибу розібрали по хатах. Кіньми вивозили зі ставка мул. Працювали усім миром. І водичка була тоді у селищному ставочку чистою й м’якою.
Була колись, та не тепер. Нині мешканці Бабинців другий рік поспіль самотужки намагаються врятувати свій історичний став. Діти мисками і відрами збирають з водного плеса ряску, а дорослі за власні кошти спробували почистити ставок грейдером. На жаль, ніщо не допомагає. Не вдається очистити від мулу головні джерела ставка. У спекотне літо він майже пересихає. Береги заростають очеретом, а вода має гнилий запах. Від нестачі кисню у ставку гине все живе. Замість колишніх черепах – чорні змії-мутанти та гнус. Ще й дачники вивели у ставок усі свої каналізаційні стоки.
Скільки не намагалися мешканці села підняти питання чистки ставка перед селищним головою Віктором Шалютою, відповідь чули одну: сільрада за ставок не відповідає, бо всі водні ресурси прибрала до рук Бородянська райдержадміністрація. «Як так? - дивуються односельці. - Хіба можна власність громади передавати комусь без її дозволу? Та й нові власники ставу навряд будуть вирішувати його проблеми. З високих вікон чиновницьких кабінетів замуленого ставу не видно! А у державі і без екології проблем хватає».
Зрозуміло, справа у коштах.
Та мені особисто здається, що вирішити проблему бабинецького ставу все ж можливо.
Щороку Верховна Рада намагається отримати земельні ділянки для своїх працівників у Київській області. Бородянський район - не виключення. Процедура отримання гарантованого земельного наділу – не з дешевих. Ціну на сотку землі у своєму районі визначає адміністрація. У Бородянці, навіть для пільговиків, сотка коштує тисячу гривен.
Два роки тому, у черговому порядку, свій земельний пай, як працівник парламентського телеканалу «Рада», я отримала від профкому. Спочатку за «віртуальні» 10 соток під селищем Мирча я мусила у добровільно-примусовому порядку сплатити у бухгалтерію 10 тис. гривень. Як зазначено у квитанції – це мій особистий внесок у розвиток Бородянського району. Ще 1,5 тисячі пішло на оформлення земельного акту, якого ніхто з нас не отримав і досі.
За земельні наділи у районі, крім мене, кошти за землю сплатили ще 90 осіб, серед яких і нардепи ВР України. Запитання: як саме поліпшила життя сільських мешканців Бородянського району наша матеріальна допомога? В селищі Бабинці отримали земельні наділи і багато столичних правоохоронців. Упевнена – не безкоштовно! Невже керівництву району і селища не достатньо коштів, які їм сплатили і сплатять майбутні власники землі?
Дурню зрозуміло: грошей мало би вистачити не на один ставок і ставочок у районі!
Баба Надя від політики далека. Та жінка впевнена, що вони мають виконувати закон, який визначає терміни чистки водойм. Бабинецький люд боїться, що їхній ставок влада передасть без усілякого погодження якомусь олігархові. А він знайде кошти і на його чистку, і на утримування. І забере, як це трапляється у подібних випадках, у селян їхню радість назавжди, заборонить ловити рибу та купатися у ставку. Чи загородить його величезним парканом…
Нині селищний ставок ще намагаються черговий раз урятувати самотужки. Місцеві школярі, їхні батьки, вчителі налаштовані рішуче. Вже готують звернення голові Київської обласної держадміністрації Анатолію Присяжнюку і керівництву природоохоронної прокуратури. Можливо, вони допоможуть розставити всі точки над «і» та освіжити пам'ять місцевим чиновникам щодо чинного законодавства, яке має захищати водні ресурси України.
Наталя СОКУРЕНКО
