- Аграрії Прилуччини покладаються на свого «Гетьмана»
- Дорогу здолає той, хто йде
- У минулому 2011-му році втрати сільського господарства через негоду сягнули 20 мільярдів гривень.
- Субсидоване агрострахування повертається
- Вчимося управляти ризиками
Українське фермерство: особливості, проблеми, перспективи
15 лютого Асоціація фермерів та приватних землевласників України відзначила одразу два ювілеї. Цього дня громадській організації виповнилося 20 років. І цього ж таки дня вона провела свій двадцятий з’їзд. Про особливості, здобутки та перспективи розвитку фермерського руху в Україні ми спілкуємося з генеральним директором асоціації Віталієм Львовим.
- Як нині виглядає українське фермерство?
- В Україні сьогодні близько 43 тис. фермерських господарств. Вони обробляють понад 4,5 млн. га орної землі. В середньому на кожне господарство припадає 105-110 гектарів. Так, на Закарпатті фермер може обробляти 3-5 га, а в Одеській, Миколаївській областях - 300-400. Окремі ж фермерські господарства мають до 10 тис. гектарів.
- А приватні землевласники? Їх скільки?
- Це люди, які працюють на ділянках, що були їм надані під час розпаювання землі. В Україні 1-1,2 млн. таких господарників. Може, навіть і більше, бо не всі вони враховані статистикою.
- Яку сільгосппродукцію переважно виробляють фермери та одноосібники?
- Фермерські господарства швидко переходять, наприклад, від виробництва технічних культур до деяких нетрадиційних, займаються і овочами, і садівництвом, і виноградарством, і хмелярством… А особисті селянські - тим, чим і завжди
займалися. Так, молоком вони забезпечують населення на 80%, овочами та картоплею – більше ніж на 90%. А ще за худобою доглядають.
- Кількість фермерів упродовж останніх років залишається майже незмінною...
- Коли люди отримали свої земельні паї, то замислилися: а що з ними робити? Бо не всі можуть працювати одноосібно, потрібні знання, навички, техніка, обігові кошти… Тож розпочався рух землі, який спонукав до появи великої кількості фермерських господарств. В останні п’ять років землю підгрібають під себе потужні корпорації в оренду на 25, а то й на 49 років. Отже, земля пішла до тих, хто має грошові ресурси, може адміністративно впливати на сільські ради... Зараз вільної землі сільгосппризначення в Україні вже немає. І виникає природнє запитання – за рахунок чого має живитися фермерство?
- Як фермери переживають економічну кризу?
- Я б сказав так – нам допоміг Господь Бог і порятувала селянська праця. Два попередні роки видалися напрочуд врожайними. Наприклад, позаторік аграрії зібрали більше 50 млн. т зернових. Подібного врожаю новітня історія України не знає. Торік була сильна посуха, та, незважаючи на це, одержано 46 млн. т зерна. Отже, аграрний потенціал залишається дуже потужним. І якби держава реально допомагала, можна було б розраховувати на врожаї у 70-80 млн. тонн.
Раніше говорили, що Україна має всі можливості стати житницею Європи. Сьогодні наша держава перетворюється не просто на європейську - на світову житницю. Позаторік із країни експортовано до 25 млн. т зернових, у 2009-му – близько 21 млн. тонн. За експортом зерна Україна посіла третє місце у світі. Нас випереджають лише США та Євросоюз. За нами опинилися такі потужні аграрні країни як Росія та Канада.
- Нині аграрії вже не кажуть про нестачу техніки, міндобрив, пестицидів, гербіцидів. Тільки й чути про те, що фермерам бракує коштів...
- Ситуація, на жаль, залишається сумною. На календарі - лютий, а держбюджет ще не ухвалений. За оцінками наших економістів (про це нещодавно говорив і міністр аграрної політики Юрій Мельник), на проведення весняно-польових робіт потрібно близько 24 млрд. гривень. Половину цієї суми виробники ще якось відшукають у своїх гаманцях, бо щось вторгували на попередніх врожаях. Однак, бракує 12 млрд. гривень. Питання: де їх узяти?
Гроші на весняно-польові роботи з держбюджету не підуть. Надія лише на комерційні банки. А ті, якщо і дають кредити, то під непідйомно великі відсотки (часом сягають 30% і більше). Керівництво Уряду нещодавно говорило про необхідність створення Аграрного банку, який надавав би кредити під 5-6%. Та далі слів справа поки що не зрушила.
- Комерційні банки попереджають, що кредити тепер надаватимуть не під формальне, а реальне страхування. Готові фермери та одноосібники до таких змін?
- Система агрострахування, яка склалася в Україні, не відповідає сучасним світовим стандартам. До 2008 року держава ще якось підтримувала агрострахування, у бюджеті на це закладалися відповідні кошти. Торік грошей на це у бюджеті не виявилося. Не буде їх і в цьому році. Тому господарства не матимуть достатніх стимулів, аби страхувати свої посіви, техніку, майно тощо.
Водночас селяни - доволі консервативні люди. Вони вважають, що страхування – це хитрий спосіб, вигаданий, аби виманювати у них гроші. Бо якщо станеться якесь стихійне лихо, то отримати їх від страхових компаній надто важко. А часом і зовсім неможливо. Тому до страхування селяни ставляться з пересторогою, а нерідко й зовсім його ігнорують.
Сподіваємося, незабаром буде ухвалений законопроект «Про особливості здійснення страхування сільськогосподарської продукції за державної фінансової підтримки». Він уже пройшов перше читання у Верховній Раді й треба готувати до нього зміни і доповнення. Асоціація готова взяти в цій роботі активну участь.
- Чи задовольнить фермерів, одноосібників нова модель агрострахування?
- Вона наближена до кращих світових напрацювань, які є в західноєвропейських країнах, в Канаді. Агрострахування дуже відрізняється від усіх інших видів страхування - автомобілів, майна і т.д. Тут дуже велике значення мають кліматичні умови.
Щодо самої моделі агрострахування – вона передбачає створення Державної агенції, пулу страховиків і механізми співпраці між трьома суб’єктами – Держагенцією, страховиками і сільгоспвиробниками. Звісно, за державної підтримки.
У нас страхується лише 2-3% господарств, а в тій же Канаді – 80-90%. Різниця, як бачимо, разюча, хоча кліматичні умови маємо практично однакові. Це пов’язано з низьким рівнем поінформованості дрібних агровиробників. Вони не мають достатньої юридичної підготовки і часто страховики користуються цим, пропонуючи надто складні договори. Та й страхові компанії не володіють належним досвідом співпраці з дрібними сільгоспвиробниками. Тому і не знають, які послуги їм запропонувати, як налагодити з ними роботу.
Думаю, що і цього виробничого сезону фермерам доведеться розраховувати лише на себе. Тож нічого не залишається, як напружено працювати.
Тарас ТЕРНІВСЬКИЙ,
Національний прес-клуб «Українська перспектива»
