Ефективність використання земельних і трудових ресурсів села

26 May, Розділ Агрополітика / Екологія, переглядів 9 218

Закінчення. Початок матеріалу читайте в попередньому номері.

Лише постійний моніторинг стану земель сільгосппризначення дозволить виявляти угіддя, що підлягають негайному залуженню та створенню на їх основі культурних пасовищ.

Дослідження Інституту землеробства УААН показали, що в Україні близько третини (10 млн. га) сільськогосподарських угідь за агрохімічними, агрофізичними характеристиками є непридатними для інтенсивного землеробства. До цих земель слід віднести і території із значним рівнем забруднення після техногенних катастроф. Цей потенціал доцільно використати для створення культурних пасовищ і сінокосів, що дасть змогу частково вирішити питання збереження родючості ґрунтів і зменшити екологічні проблеми у регіонах (рис.1.).

Рис.1. Структура земель сільськогосподарського призначення в Україні

(А – всіх земель; Б – земель, що не використовуються), 2007 р.

Крім того, часткове скорочення площ під культурами інтенсивного землеробства на користь створення культурних пасовищ дає можливість розв’язати одночасно три важливі агротехнічні проблеми:

- відновлення родючості ґрунту;

- забезпечення розвитку скотарства як джерела органічних добрив;

- створення базису для ефективної сівозміни.

Питання реформи структури управління земельними, трудовими та іншими ресурсами села вже перезріло. Місцеві органи влади сьогодні виконують функції реєстрації визначеного переліку документів і збору обмеженої інформації про стан виробничих ресурсів села. Поряд зі створенням в Україні дієвого ринку землі, сільські ради мають бути наділені повноваженнями контролю і управління ресурсами сільського господарства. На цій основі встановиться тісний зв’язок із реальними виробниками продукції.

У контексті адміністративної реформи в Україні важливою складовою може стати питання створення ефективної системи управління виробничими ресурсами з боку виконавчої влади на місцевому рівні. Тут можуть бути вирішені проблеми „покинутих земель”, неефективного використання орендованих земель, земель із значним ступенем еродованості та інші.

Торік було частково досліджено питання ефективності використання земель у сівозміні та разом з тим виявлено, що питома частка земель, які не використовуються для виробничих потреб у Сумській і Київській областях, становить 30-35%, у Рівненській, Хмельницькій області – 21-22%, в інших областях – 5-10 відсотків. Тож моніторинг стану земель має бути постійним і більш глибоким, щоб вчасно виявити хижацьке ставлення до землі.

Крім моніторингу за станом земель до розширення повноважень сільських і селищних рад можна додати й питання створення та управління громадськими пасовищами для потреб випасу худоби власників присадибних селянських господарств як альтернативи у виробництві продукції скотарства. Тут можна досягнути найвищої ефективності державної підтримки галузі.

Одночасно вирішуватиметься не менш важливе питання: працевлаштування молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад. Створення виробничо-консультативних відділів у структурі сільських рад дозволить надати роботу численній армії безробітних з високим рівнем кваліфікації.

Своєчасним і актуальним питанням є створення альтернативних джерел продовольчих запасів країни. Адже відомо, що у 2007 році у системі державних закупівель продукції АПК через Тендерну палату України виявлено зловживань на 160 млрд. гривень. Ця структура залишалась системою для корупції від виробника до реалізатора продукції і була одним із найгірших варіантів державних закупівель продовольства.

Тож необхідно розробити й запровадити дієву систему виробництва й заготівлі продукції рослинництва і тваринництва. Найбільш важливим питанням у створенні продовольчих резервів є розробка та запровадження ефективної системи стимулювання виробництва продукції скотарства, зокрема молока і яловичини. Фінансові ресурси держави можуть бути спрямовані у формі дотацій або пільгового кредитування невеликих галузевих бізнес-проектів. Вся організаційно-технічна робота може виконуватись співробітниками сільських і селищних рад. Для цієї мети в структурі виконавчої влади доцільно створити виробничі підрозділи, що можуть виконувати програму часткового формування державних резервів продовольства в Україні, розробки галузевих бізнес-проектів та вирішувати інші питання з ефективного використання трудових і земельних ресурсів села.

Прикладом ефективного функціонування цих структур може бути запровадження дієвих стимулів для утримання поголів’я корів у присадибних селянських господарствах при умові, що від кожної корови буде заготовлено для потреб держпродрезервів визначену кількість молока і племінного молодняка.

Племінною може вважатись худоба, одержана в результаті осіменіння корів спермою бугаїв-плідників, оцінених за якістю нащадків. Для цього вже створено Державне агентство з реєстрації та ідентифікації тварин, тобто вже налагоджено облік тварин, що знаходяться у присадибних господарствах населення. Питання оцінки одержаного молодняка за племінними і продуктивними якостями може виконуватись співробітниками дорадчих служб України.

Вся робота має бути спрямована на стимулювання розширеного відтворення поголів’я ВРХ. В такому випадку господарство залишає одержаний молодняк для відтворення власного поголів’я худоби або для розширення ферми, а вибраковану корову здає на м’ясо. Якщо чисельність поголів’я корів та телиць зростає, то можна вважати, що робота перелічених структур є задовільною.

Закупівельні ціни на здане молоко і велику рогату худобу можуть формуватись із середньозваженого показника собівартості продукції у регіоні й рентабельності виробництва на рівні 10-15%. Планування показників собівартості й ціни та їх оптимального співвідношення може стимулювати обсяги виробництва і впливати на процес ціноутворення на продукцію тваринництва. Така система заготівлі тваринницької продукції має стимулювати роботу ринкових механізмів і стати альтернативою приватним бізнес-структурам, які постійно підвищують ціни за умов гострого дефіциту продукції скотарства.

Так само місцеві органи влади можуть взяти на себе ряд питань, пов’язаних із сервісним обслуговуванням присадибних селянських господарств. Тому існує нагальна потреба розробки й запровадження ефективної системи державного планування і управління процесом виробництва, переробки та збуту сільгосппродукції також і в регіонах з екологічно несприятливими умовами виробництва.

Отже, варто ще раз підкреслити, що наявні ресурси сільського господарства України використовуються недостатньо ефективно. Значна частина земельних угідь і трудових ресурсів взагалі не задіяна у виробництво. Тому розробка і запровадження високоефективного менеджменту ведення галузі скотарства в умовах присадибних селянських господарств може стати визначальним для економіки сільського господарства в період 2008-2012 рр., якщо для розвитку цієї галузі будуть задіяні інші ресурси (висококваліфіковані кадри, фінансова підтримка виробника) і управлінські структури місцевих органів влади.

Ф.В. ІВАНЕНКО,

кандидат сільськогосподарських наук,

доцент кафедри економіки агропромислових формувань

Київського національного економічного університету ім.В.Гетьмана