- НА ЗДОБУТТЯ ШЕВЧЕНКІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ
- ЙОГО ПРІЗВИЩЕ – «БАТЬКІВЩИНА СОНЦЯ»…
- ЧАРІВНА КВІТНИКАРКА – І НЕ ТІЛЬКИ…
- ПРОЗОРІ ЗИМИ ВІКТОРА МИХАЙЛИЧЕНКА
- Олександр Судаков: подих землі, як подих вічності
"ЗМІСТ ПРОСТОРУ" ЄВГЕНА КОВТОНЮКА
Коли Григорій Савич Сковорода рекомендував сучасникам пізнати самого себе, він точно знав, що кожна без винятку людина носить в собі цілий Всесвіт. Катерина Білокур власним життям підтвердила цю тезу і уславила своїм мистецтвом не тільки рідне село під Яготином, а й всю Україну. А що мистецький талант цілком уживається з іншими професіями, доводить ось уже друга персональна виставка Євгена Ковтонюка, розгорнута в галереї «Гончарі» на Андріївському узвозі у Києві. В художніх і водночас документальних фотографіях розкриває він унікальні прояви людського буття і спостерігає дивовижний світ природи. Митець вважає себе аматором, оскільки можливість багато мандрувати пов'язана з іншою - науковою творчістю. Євген Ковтонюк представляє Україну в Міжнародній асоціації есперанто, і ця універсальна мова на різних континентах допомагає йому спілкуватися з представниками різних народів, різного віку і різних уподобань. А філософський природний ухил, помножений на глибинне селянське розуміння природи, змушує митця в усьому шукати і знаходити зміст, в тому числі й у просторі. Ми дихаємо одним повітрям - люди, тварини, рослини. Усіх нас зігріває одне, вічно змінюване у нашому спогляданні, але незмінно життєдайне світило. І художник через фотографію звертає увагу на свої особисті відкриття, спостереження, одкровення. «Одне, та різне» сонце на фотографіях відкриває нам єдність миті і вічності. Саме тому галерея «Гончарі», де все - справжнє з прадавнини, влаштувала і до Нового року експонуватиме цю виставку. «Примхи природи», вже помічені й зафіксовані крізь об'єктив фотоапарата, змушують бути уважними і не замулювати власне серце. А те, що Євген Ковтонюк бачить саме серцем, не викликає сумнівів. Багато разів проходив він повз поросле травою каміння біля монастиря, перш ніж відкрився йому закам'янілий лев - творіння не скульптора, а дощів і вітрів, земних зсувів - поєднання різних царств природи. Серед дивовижних фото - коріння ліаноподібної рослини, що напливла на вишуканий дах якоїсь камбоджійської споруди, а щупальця, котрі виповзли в бік, видаються величезною анакондою. Але не екзотика як така цікавить художника. В Тібеті й Гімалаях, на африканському континенті й в українському селі усміхаються йому назустріч прості трударі й мудреці, які вже пізнали суть свого перебування на землі. Двоє смаглявих хлопчаків на гірській дорозі так само допомагають мамам: один несе цукор у прозорому пакеті, другий - у бідончику молоко, тільки не корови, а буйволиці. Дивує одне: усі обличчя на фотографіях Євгена Ковтонюка неодмінно щасливі. Правду кажуть, що наші зустрічі - то тільки дзеркала. І великий цикл фотографій, об'єднаний назвою "Віддзеркалення", став ніби зримим підтвердженням біблійного "як на небі, так і на землі". Зваблива тиша поверхонь у ставках Софіївки іноді може ввести в оману: де реальний світ, а де віддзеркалений? От тільки слід на воді за живою качкою вносить безперечну ясність. Бо у фотографіях Євгена Ковтонюка немає комп'ютерних втручань з метою рихтувань чи вдосконалення. Краще за природу не створиш, - наче запевняє митець, віддаючи належне багатству осінніх барв і природній компоновці листя рослин в оберемках, призначених на годівлю худоби. Виставка "Зміст простору" Євгена Ковтонюка - це насправді зримий подих Любові. Навіть тоді, коли серце його висловлює біль. "Євро-2012" - фотографія, що визнана кращою на престижному конкурсі, проте не опублікована в газетах, незрозуміла буде нащадкам. Вона - документ саме нашого, нинішнього ставлення до своєї держави. І водночас легкий подих містики виявляється у фотографіях Євгена Миколайовича. При певному збільшенні ясно видно три напівпримарні постаті над поверхнею води у відкритому морі, які ніби рухаються назустріч сонцю. Фотоапарат упіймав те, що не побачило людське око. Інша дивина сталася, коли дерево, подібне до оленяти, спробували перезняти прямо на виставці, щоб ілюструвати цей матеріал. Денне світило наче проявилося там, де тільки вгадувалося воно як джерело світла. Отже, коли в людини відкрите серце, навіть твори її стають провідником Всесвітньої Любові, з якої створений був наш світ. Хліб, спечений доброю людиною, неодмінно буває найсмачніший. І рідна земля вабить своїм материнським подихом після всіх мандрівок, бо і вода у своїй криниці для людини цілюща, а не тільки смачна. Євген Ковтонюк викупив недавно батьківську хату в Юрківцях Немирівського району на Вінничині. Можливо незабаром петрові батоги чи 
волошки з жита подивляться на нас, мов очі українського Полісся з майбутніх художніх фото митця?
Ганна КОЗАЧЕНКО, член правління Українського фонду культури
