Науково-технічна програма "Біосировина"

07 July, Розділ ---, переглядів 10 205

Стабільне забезпечення економіки енергоресурсами – одна з основних проблем, від вирішення якої залежить економічне зростання країни. Підвищення цін на нафту і газ значно вплинуло на економіку країн - імпортерів енергоносіїв, до яких належить і Україна.

Що робиться в світі?

Той факт, що світові запаси мінерального палива кінцеві й близькі до виснаження, а світове виробництво енергії з альтернативних (відновлюваних) джерел зростає і буде зростати надалі, не викликає ніякого сумніву. З кожним роком усе більше країн у світі декларує свою зацікавленість у виробництві палива з відновлюваних ресурсів.

Серед відновлюваних джерел енергії все більшого розвитку набувають енергоносії біологічного походження або біопалива: біодизель, біоетанол, тверде біопаливо, біогаз.

Найбільш реальними замінниками нафтових палив є метанолові та етилові ефіри з рослинних олій; етанол (біоетанол), що виро***ється з цукроносних і крохмаленосних продуктів; біогаз – з відходів тваринництва й рослинництва; тверде біопаливо – з побічної продукції рослинництва і лісового господарства.

На даному етапі світового розвитку ринку біопалива його комерційне виробництво започаткували уже 20 країн, з них – 9 європейських (Австрія, Бельгія, Чехія, Франція, Німеччина, Італія, Словаччина, Швейцарія, Великобританія), а також США, Бразилія, Канада, Китай, Австралія та інші країни. (Слайд №2)

В США біодизель більш ніж на 90% виро***ють із сої, в Індонезії, на Філіппінах – із пальмової олії, в Індії – із ятрофи, в Африці – із сої, в Бразилії – із урицинової олії. Використовують відпрацьовану рослинну олію, рибний жир та інше. (Слайд №3)

Та головною сировиною у світі для виготовлення біодизелю є ріпакова олія. В країнах ЄС на даний час 45% даної олії переро***ється у біодизель. Виробництво цього виду пального до 2010 року може досягти 9 млн. т проти 3 млн. т в 2005 році. Протягом двох останніх років у Європі були отримані рекордні врожаї ріпаку, але, не зважаючи на це, попит на олійну сировину не задовольнявся повністю. У той час як у Північній Європі основною сировиною є ріпак, у Південній Європі основною рослиною сировиною переробки на олію для біодизелю є соя та соняшник. (Слайд №4)

У Бразилії вже понад чверть століття половина автотракторного парку працює на технічному спирті, що виготовляється з цукрової тростини. Заправки у Бразилії продають чистий (95%) етанол (Е95) і газоголь, суміш 25% етанолу та 75% бензину (Е25). США є другим у світі виробником і споживачем паливного етанолу. Ріст ринку етанолу у США, який виро***ється з кукурудзи – порівняно недавня тенденція; потужності для виробництва етанолу зросли з 4 млрд. л у 1996 році до 14 млрд. л у 2004-му. За останні три роки щорічно вводиться у дію близько 20 заводів з виробництва біоетанолу, а загальна їх кількість перевищила 130.

Однак на початковій стадії такого виробництва в кожній з країн на рівні державного регулювання були вжиті заходи й прийнято державні програми підтримки, спрямовані на сприяння розвитку виробництва і споживання біопалив. (Слайд №5)

Так, в ЄС прийнята директива щодо біопалив (2003/30/ЕС, 8 травня 2003 р.) спрямована на те, щоб сприяти зменшенню викидів СО₂ транспортними засобами, підвищенню надійності енергопостачання для транспортної галузі та створенню нових можливостей для сталого розвитку сільських районів у державах - членах ЄС.

Згідно з директивою, держави - члени ЄС повинні гарантувати продаж на своїх ринках транспортного палива певної мінімальної частки біопалив. Для цього кожна з держав повинна встановити індикативні планові показники частки біопалив згідно з орієнтирами, передбаченими директивою до 2010 року – 5,75%.

Єврокомісія постійно переглядає директиву використання біопалив у бік збільшення: у січні цього року запропоновано вищу межу – до 2020 року біопалива мають складати до 10% від усіх спожитих палив. Це досить велика цифра, але Європарламент передбачає ще її збільшити.

Україна проголосила свій політичний вибір на користь вступу до ЄС, де в структурі енергоспоживання біопаливо до кінця 2010 року повинне займати не менше 5,75%. Це означає, що ми для виконання цієї умови повинні виготовляти і споживати не менше 520 тис. т таких енергоресурсів. Звідси виходить, що до 2010 року в Україні під вирощування біоенергетичної сировини повинні бути задіяні близько 2 млн. гектарів.

Що робиться в Україні?

Україна належить до енергодефіцитних країн. Потреба українського ринку в нафтопродуктах оцінюється на рівні 5,5 млн. т бензину та 6,5 млн. т дизельного палива. Забезпеченість власними енергоресурсами, що виро***ють з нафти, складає до 10%, тому у нинішній ситуації особливо актуальним виглядає освоєння альтернативних відновлюваних джерел енергії.

Україна має потужний сільськогосподарський потенціал, тому абсолютно логічною є постановка питання щодо організації широкомасштабного виробництва біологічних видів палива.

На сьогодні в Україні складається ситуація, коли в якості сировини для біодизелю можуть використовуватися, насамперед, такі культури як ріпак, соя, соняшник. Технологія одержання компонентів (Слайд №6) дизельного пального повинна бути універсальною і дозволяти отримати його компоненти для дизельного пального з будь-якої рослинної олії. Перспектива біодизельного пального на основі рослинної олії зумовлена сприятливими природно-кліматичними умовами для вирощування цих культур та потребами ринку.

Іншим альтернативним видом пального є біоетанол. Україна споживає в рік понад 5,5 млн. т бензину (в сільському господарстві використовують 800 тис. т бензину). При додаванні тільки 6% біоетанолу до автобензину потреба в ньому визначається в обсязі 250 млн. л в рік.

Для початку його виробництва в державі є всі реальні умови – із 80 спиртозаводів працює лише 41 (використовується потужність на 30%). При повному використанні наявних потужностей заводів є можливість виро***ти щорічно понад 280 млн. л біоетанолу, крім спирту – основної продукції спиртової промисловості на сьогодні.

Частка біомаси у енергопостачанні в Україні становить близько 0,5 відсотка. Нині використовується лише близько 0,7 млн. т умовного палива в перерахунку на нафту, головним чином це дрова для внутрішньогосподарських цілей, а також паливо для підприємств лісової та лісопереробної промисловості. Частка біомасових джерел у структурі української енергетики може бути щонайменш ушестеро більша, а потенційно – у десять і більше разів. Інститут технічної термодинаміки НАН України встановив, що біомаса в Україні може задовольняти аж 9% в обсязі споживання первинної енергії.

Енергетичні культури, що вирощуються у промислових масштабах, створюють абсолютно безпрограшну ситуацію. На додаток до розширення сільгоспринку та економічного стимулювання українського села виробництво біомаси зменшило б залежність від енергетичного імпорту. Наприклад, на деяких олійних підприємствах уже працюють котли, переобладнані для згоряння лушпини соняшникового насіння. Ще одна сировина – солома – може використовуватися як паливо для котлів на фермах, малих районних опалювальних котельних (наприклад, потужністю 0,1-1 МВт) і теплоелектроцентралях. Енергетичний потенціал соломи, наявної для виробництва енергії, становить, за оцінками, 20 млн. т на рік.

Крім того, у такому ж діапазоні (тобто 1,1-1,6 млн. т умовного палива в перерахунку на нафту) знаходиться обсяг енергії, що може надходити від біогазу, одержаного від гною свиней, птиці та великої рогатої худоби. Енергетичні аналітики кажуть, що в Україні можна побудувати близько 3000 біогазових установок – кожна з середнім об’ємом реактора 1000 куб. метрів, у тому числі 295 біогазових установок на свинофермах, 130 біогазових установок на птахофермах і 2478 біогазових установок у тваринницьких господарствах та інших підприємствах.

Проте, не зважаючи на велику наявність сировинного ресурсу та перспектив його розвитку, промислове виробництво і використання біологічного палива поки що в країні не налагоджені.

На сьогодні у 12-ти областях є малі підприємства або дослідні цехи, які виро***ють дизельне біопальне – виключно приватної форми власності. Проте зазначені об’єкти здійснюють поки що експериментальне виробництво дослідних партій пального, яке використовується сільгоспвиробниками лише для власних потреб, а не на продаж.

Якщо Україна хоче бути у числі країн, що мають інноваційно-інвестиційний вектор розвитку економіки, вихід із ситуації один – необхідно створити біопаливо, яке було б конкурентноздатним на ринку нафтопродуктів, запустити у виробництво спеціалізовані заводи, які стежитимуть за якістю цього палива та відповідністю його певним стандартам.

Микола БЕЗУГЛИЙ,

віце-президент Української академії аграрних наук,

академік УААН