ЗЕРНО ВИСОКОЇ ЯКОСТІ

23 April, Розділ Аналітика / Технології, переглядів 6 009

Відомо, що зернове господарство - основа борошномельної, круп’яної, хлібопекарської, комбікормової та інших напрямків переробної промисловості - провідна галузь аграрної сфери України.

Проблема збільшення виробництва продовольчого зерна в Українi вирішується головним чином шляхом підвищення врожайності, проте поряд із головним завданням по збільшенню валових зборів існує не менш важлива проблема – підвищення хлібопекарських якостей зерна.

В останні роки складні погодні умови та економічні негаразди призвели до різкого погіршення якості зерна озимої пшениці, в тому числі і в областях степової зони, які традиційно вважаються головними районами виробництва сильного та цінного зерна. В недостатній мірі реалізується потенціал кращих сучасних сортів.

Усе частіше спостерігаються зміни і кількісних, і якісних показників клейковини. Так, за даними Інституту зернового господарства, у 2001-2007 рр. середній вміст клейковини у зразках озимої пшениці з Північного Степу України знизився на 4,1% порівняно в періодом 1996-2000 рр. і становив 19,6%. Втричі зросла частка зерна з вмістом клейковини менше 18%, що відповідає 6 класу. Переважна частина зразків зерна озимої пшениці (46%) в 2001-2007 рр. за кількістю клейковини відносилась до 4-5 класу (Гасанова, 2008).

Одним із важливих агротехнічних заходів, за допомогою якого можна покращити якість зерна озимої пшениці, є правильний підбір попередників. Сумісна дія попередника і агротехнічних заходів при вирощуванні культури створюють відповідний водний, повітряний і поживний режими ґрунту. Ті попередники, які покращують вологозабезпечення ґрунту, залишають у ньому більше поживних речовин, зокрема нітратів, сприяють формуванню

alt зерна більш високої якості.

Найкращим попередником для озимої пшениці є удобрений чорний пар. Він у найбільшій мірі забезпечує одержання високих врожаїв якісного зерна. Добрими попередниками для вирощування пшениці є однорічні злакові-бобові трав’яні суміші на зелений корм, багаторічні бобові трави на один укіс, а також зернобобові (горох, чина). Низьку якість має зерно пшениці при розміщенні її після непарових попередників і, перш за все, після озимих і ярих колосових культур, а також після кукурудзи на силос.

Без внесення добрив неможливо одержати високоякісне зерно навіть після такого попередника як чорний пар. Добрива є одним із найбільш діючих засобів підвищення врожайності і покращення якості зерна в загальному комплексі агрозаходів, при цьому найбільший вплив на якість мають азотні добрива. Аналіз сучасного стану у виробництві свідчить: дефіцит азоту в ґрунті поглиблюється у зв’язку з великим виносом його бур’янами, втратами при мінералізації органічної речовини післяжнивних залишків, при несвоєчасному і неякісному обробітку ґрунту.

Для забезпечення високого вмісту білка і клейковини в зерні необхідно досягти і утримувати бездефіцитний баланс поживних речовин і, зокрема, азоту в ґрунті. На парових полях для одержання сильного і цінного зерна потрібно вносити як мінімум 60-90 кг/га азоту, а після непарових попередників – 90-120 кг/га. У вологі роки дози повинні підвищуватись на 30-45 кг/га. При визначенні конкретних доз міндобрив для кожного поля потрібно враховувати запаси поживних речовин у ґрунті.

В південних районах Степу всю дозу міндобрив краще вносити в ґрунт до сівби озимих. Весняне підживлення посівів проводять тут лише на тих полях, де азотні добрива восени не вносились. В північних районах степової зони всі добрива рекомендується вносити до сівби озимих лише після непарових попередників і зайнятих парів. На чорних парах кращі результати дає внесення азоту в весняне підживлення посівів від початку польових робіт до виходу рослин у трубку локальним способом. В лісостеповій зоні і Поліссі азот вноситься роздрібно згідно з рекомендаціями науково-дослідних установ зони.

Важливе місце в підвищенні якості зерна займають пізні підживлення азотом. Оптимальні строки їх проведення наступають від утворення в рослин 2-3 міжвузлів до виколошування. Азот потрібно вносити в кілька прийомів. Прикореневе весняне підживлення в кінці кущіння в дозі N₆₀ не забезпечує отримання високоякісного врожаю пшениці, якщо вона не поєднується з позакореневим підживленням карбамідом в дозі N₃₀ в фазу колосіння - молочної стиглості зерна.

В посушливих умовах єдиним способом пізнього підживлення, при якому азот своєчасно потрапляє в рослини, є позакореневе підживлення шляхом обприскування посівів розчином карбаміду (30-45 кг/га), концентрація азоту якого (за діючою речовиною) в фазі колосіння не повинна перевищувати 15%, а на початку молочної стиглості зерна – 20%. Розчин його має нейтральну реакцію: на відміну від інших добрив не спричиняє опіків рослин і не призводить до корозії вузлів обприскувачів. Менші дози азоту використовують при жаркій посушливій погоді, на посівах з помірною вегетативною масою і в пізні фази розвитку рослин, більші - при вологій погоді, великій надземній масі і в ранні фази розвитку рослин.

Позакореневе підживлення доцільно проводити лише на тих полях, де є можливість перевести зерно з нижчого класу якості у вищий. Перш за все, це повинні бути посіви сильних і цінних сортів по кращих добре удобрених попередниках з нормальним по густоті і розвитку стеблостоєм, без ознак азотного голодування і сильного полягання чи ураження хворобами. Більш точно потребу в позакореневому підживленні визначають за допомогою листової діагностики рослин у фазу колосіння по методу Церлінг або визначенням вмісту азоту в двох верхніх листках.

Слід відмітити, що позакореневе підживлення – досить складний, але найбільш ефективний захід покращення якості зерна. У виробничих умовах виконання його необхідно доручати тільки ознайомленим з ним спеціалістам, які пройшли підготовку в науково-дослідних установах.

Правильно проведене позакореневе підживлення підвищує вміст білка в зерні на 1-2%, клейковини – на 2-4%, силу борошна – на 15-50 о.а., об’єм хліба – на 10-50 см³.

Серед комплексу шкідників, що уражують озиму пшеницю, найбільш небезпечною є шкідлива черепашка. Наявність 2-3% уражених зерен достатня для втрати кондиції сильної пшениці. Такий рівень пошкодження відмічається при чисельності 3-5 личинок на 1 м². При пошкодженні понад 12% зерна відбувається деградація клейковини. Для збереження кондицій зерна проводиться комплекс заходів захисту посівів від черепашки. Агротехнічні заходи, такі як підбір кращих попередників, додержання системи обробітку ґрунту, системи внесення добрив, строків і норм висіву насіння, підживлення та інші прийоми, що забезпечують оптимальні умови для росту і розвитку рослин, підвищують їх стійкість до пошкоджень черепашкою. Швидкий і дружний розвиток рослин не тільки забезпечує зниження пошкодження зерна, а й несприятливо впливає на шкідника, створюючи фенологічний розрив між початком збирання врожаю та живленням молодих клопів.

Основну шкоду якості пшениці завдають личинки шкідливої черепашки. За невисокої чисельності оптимальним строком їх знищення є період молочної і молочно-воскової стиглості зерна. За чисельності більше 30 личинок/м² оптимальним строком обробки посівів є період формування зерна – початок молочної стиглості. Проти личинок застосовують інсектициди при чисельності більше 2 особини/м². Застосування інсектицидів у цей період можна поєднувати з сечовиною. Норма її витрати залежить від мети застосування. Для поєднання захисту пшениці від черепашки з позакореневим підживленням посівів робочий розчин при обприскуванні складається з 50 кг сечовини, 150 л води гектарної норми інсектициду. При використанні сечовини як антивипаровувача норми її витрат беруть з розрахунку 3-5 л/га, при цьому норму витрати інсектициду можна знижувати на 20-30%, а робочої рідини - з 50 до 25 л/га. Одночасно при цьому знижуються злакові попелиці і пшеничний трипс, живлення яких негативно впливає на посівні якості зерна.

Одним із ефективних прийомів чисельності черепашки, збереження кондицій сильної пшениці є ранні і в стислі строки збирання врожаю. Зволікання з його збиранням у Степу призводить до зростання пошкодження зерна шкідником на 15-20% за день і до подвоєння в середньому за тиждень. Найкраще збирати хліби прямим комбайнуванням. Роздільний спосіб застосовують зазвичай за високої вологості зерна, забур’яненості площі тощо. Але й при цьому не повинно бути великого розриву між скошуванням озимої пшениці і підбиранням валків. Це значно знижує пошкодженість зерна личинками і молодими дорослими клопами, позбавляє їх джерел живлення, що призводить до загибелі значної частини клопів у період зимівлі. Для збереження якості зерна найбільш заселенні шкідником посіви збирають, в першу чергу, з тих ділянок поля, де чисельність черепашки перевищує 10 особин/м². В цьому випадку зерно зберігають окремо.

Хвороби також впливають на якість врожаю. Як свідчать результати досліджень багатьох вчених, за значного розвитку бура листкова іржа, борошниста роса, септоріоз можуть знижувати вміст білка, вихід борошна та хлібопекарські властивості (Dyck, 1988; Светов, 1993; Будевич, 1996).

Як показують наші дослідження, дворазове застосування фунгіцидів проти комплексу хвороб листя та колосу озимої пшениці в умовах Лісостепу України не тільки збільшувало врожай, але і покращувало його якісні показники. Так, вміст білка в зерні підвищувався на 1,3-2%, клейковини – на 3,5-5,6% з одночасним покращенням її якості.

Таким чином виробництво високоякісного зерна можливе лише за умови виконання всього комплексу агротехнічних, господарсько-організаційних і захисних заходів.

Олександр ДЕМИДОВ,

директор Департаменту ринків рослинництва Мінагрополітики,

Микола ГАВРИЛЮК,

академік-секретар відділення рослинницва НААНУ

Віталій ФЕДОРЕНКО,

академік УААН доктор біологічних наук,

професор, директор ІЗР НААНУ

Сергій РЕТЬМАН,

доктор с.-г. наук ІЗР НААНУ