Зберегти, а не занапастити

19 July, Розділ Аналітика / Технології, переглядів 3 734

За даними крупномасштабного обстеження, площа кислих ґрунтів становить 7,738 млн. га або 23% від загальної площі ріллі країни. Їх природні ареали - Полісся і північна частина Лісостепу. А сталося це через надмірне зволоження, домінування деревної рослинності у складі біоценозів, легкі за текстурою і переважно безкарбонатні за своїм хімічним складом материнські породи. Складний процес ґрунтоутворення призвів тут до виникнення ґрунтів з кислою реакцією ґрунтового розчину.

В останні десятиріччя спостерігається тенденція розширення ареалів кислих ґрунтів. Причина (антропогенні чинники) - незбалансованість технологій внесення сполук кальцію і їхня неспроможність нейтралізувати фізіологічну кислотність міндобрив, збільшення кислотності атмосферної вологи, підвищений винос рослинами елементів лужноземельного ряду тощо. Інтенсифікація агровиробництва, відсутність стабілізаційних заходів призвели до значного збільшення площ кислих ґрунтів в України.

Промислові викиди в атмосферу токсичних речовин і, в першу чергу, сірчаного ангідриду за останні 180 років збільшили кислотність атмосферної вологи майже в 100 разів. Лише Європа щорічно викидає в атмосферу 60 млн. т сірчаного ангідриду і 20 млн. т оксидів азоту. Українські металургійна, хімічна, енергетична, вугільна, газова і нафтова промисловості викидають щорічно близько 25 млн. т шкідливих речовин різного ступеня кислотності. Кислотні дощі стали вагомим джерелом тотального підкислення ґрунтів в останні роки.

Негативно позначається на стані ґрунтів і стихійне «запущення» орних земель. Таке відношення до сільгоспугідь вкрай недопустиме, особливо на Поліссі й північній частині Лісостепу. Після припинення антропогенної дії на орних землях починають діяти приховані деградаційні процеси і окультурений ґрунт, що був у агровикористанні, втрачає свої позитивні фізико-хімічні властивості, набуває ознак підкислення (характерні для природних умов ґрунтоутворення у цих регіонах).

Тож збільшення площ кислих ґрунтів - вкрай актуальна проблема для північних і центральних регіонів України, яка потребує особливої уваги. Надзвичайно гостро вона постає у Вінницькій, Черкаській, Тернопільській і Хмельницькій областях (частка кислих ґрунтів становить 52,1-65,0% від площі ріллі). А в зонах Лісостепу і Полісся майже кожен другий гектар (49,7-47,4%) представлений кислими ґрунтами.

Ефективно боротись з ґрунтовою кислотністю дозволяє вапнування. Внесення вапна змінює склад увібраних ґрунтом катіонів, насичує його вбирний комплекс іонами кальцію та зв’язує в малорозчинні й малодоступні для рослин сполуки такі шкідливі елементи як алюміній, залізо, марганець тощо. В умовах Полісся на дерново-підзолистих ґрунтах тонна карбонату кальцію забезпечує зниження потенційної кислотності на 0,2-0,3 мг-екв/100 г ґрунту.

За даними ННЦ «Інститут землеробства НААН», щорічне внесення 10 т/га гною протягом 30 років на дерново-підзолистому супіщаному ґрунті у поєднанні з 150 кг/га NPK сприяло підвищенню вмісту гумусу на 21%, а на фоні вапнування – на 45%, тоді як неудобрений варіант із орного шару втратив 37% гумусу. Відбулося це за рахунок різкого зменшення у складі гумусу вмісту рухомих гумінових кислот: із 20-23% до 16-15%. Одночасно відношення Сфк (вуглецю гумінових кислот до вуглецю фульвокислот) зросло від 0,6 до 0,8-0,9, що свідчить про покращення якості та стабільності гумусу.

За результатами досліджень, тонна карбонату кальцію (у складі оптимальної норми) за 6-річний період дії у ґрунті (цикл вапнування в Україні в 1966-1991 рр.) забезпечувала приріст урожаю: на сильнокислих ґрунтах – 9,0-9,5, на середньокислих – 6,5-7,5 і на слабокислих – 5,0-5,5 ц/га зернових одиниць.

Вапнування - один із найтриваліших за дією і найдешевших з економічної точки зору заходів хімічного впливу на ґрунт і його родючість: повна норма вапна позитивно діє 10 і більше років. ННЦ «Інститут аграрної економіки» на основі співставлення витрат на проведення хімічної меліорації і середньозважених приростів продукції рослинництва обрахував економічну ефективність вапнування, яка виразилась 2,06-2,24 грн. чистого доходу на 1 грн. затрат.

За останні 19 років вапнування проводиться на мізерних площах – 20-50 тис. га (у 31-70 разів менше, ніж у 1986-1991 рр.). Через ігнорування меліоративних заходів сільське господарство в рік втрачає щонайменше 1,5-2,0 млн. т зернових одиниць; відбувається погіршення стану цих ґрунтів; у результаті виносу кальцію та впливу на ґрунт фізіологічно кислих добрив деградації піддаються ґрунти з нейтральною реакцією ґрунтового розчину, розширюючи ареал кислих ґрунтів.

Відновлення природного ресурсу ґрунтів коштуватиме державі в десятки разів дорожче, ніж запровадження підтримуючих меліоративних заходів. Тож необхідно започаткувати державну програму цих заходів, вирішити для цього фінансово-організаційні питання і створити господарські підрозділи з виробництва, транспортування, зберігання і внесення якісних меліорантів. А їх щорічно потрібно близько 3,5 млн. т, щоб вносити по 6,0-6,5 т/га. Україна має достатньо потужні запаси власних родовищ карбонатної сировини (за попередніми розрахунками - 1,7 млрд. т (вапняки, крейда, доломіти, доломітизовані вапняки та ін.)).

Не менш вагома проблема – відсутність виробничих підрозділів по внесенню меліорантів. Тому варто заново створити у складі Мінагропроду України виробничо-технологічне об’єднання, яке би координувало проведення хімічної меліорації ґрунтів.

Як показує світовий досвід, саме держава, беручи основний фінансовий тягар на себе, має ініціювати розвиток комерційної діяльності у цій сфері, відшукувати привабливі механізми для заохочення потужних агропідприємств для самостійного проведення хімічної меліорації і започаткувати державну службу з контролю за станом родючості ґрунтів (Служба охорони ґрунтів).

Генріх МАЗУР,

академік НААН України;

Анатолій ЗАРИШНЯК,

член-кореспондент НААН України;

Вадим ІВАНІНА,

провідний науковий співробітник

апарату Президії НААН України