- Гумус і родючість ґрунтів
- Ліки для ґрунтів
- Зберегти, а не занапастити
- Родючість Ґрунтів потребує охорони
- Ефективність вапнування кислих Ґрунтів у черкаській області
Ефективність вапнування кислих Ґрунтів у черкаській області
Стійка система землеробства повинна підтримувати родючість ґрунтів. Тому технологія відтворення і регулювання родючості ґрунтів передбачає створення в них оптимальних параметрів речовинного складу, властивостей і режимів, за яких найбільш повно та стабільно реалізується родючість у вигляді щорічної продуктивності агроценозу. Найлегше і найшвидше змінюються параметричні показники кислотно-лужної рівноваги, ступінь насичення ґрунтово-вбирного комплексу кальцієм і магнієм, уміст і запаси рухомих поживних речовин, доступних для рослин. 
Тому в системі заходів, направлених на підвищення родючості кислих ґрунтів, першочерговим є вапнування ґрунтів. Проведення останнього сприяє зниженню підвищеної кислотності ґрунтів, поліпшенню катіонного складу ґрунтово-вбирного комплексу внаслідок заміни іонів водню і амонію на катіони кальцію і магнію, що, в свою чергу, підвищує ступінь насиченості основами і збільшує ємність поглинання. Крім того, вапнування створює сприятливі умови для активізації корисних мікробіологічних процесів, сприяє зростанню кількості доступних форм поживних речовин. Кількість засвоюваного азоту зростає у перший рік після вапнування, а фосфору і калію - в наступні роки. Тому на провапнованих ґрунтах можливо на 15-20% знизити норми азоту і фосфору. Завдяки вапнуванню, в 2-3 рази знижується надходження у рослини радіонуклідів - цезію-137 і стронцію-90, а також зменшується рухомість і засвоюваність рослинами важких і токсичних металів, які є у ґрунті. Підкислення ґрунтів області - одне з основних ґрунтово-деградаційних перетворень, адже реакція ґрунтового розчину значно впливає на розвиток рослин, ґрунтових мікроорганізмів, швидкість і спрямованість хімічних і біологічних процесів у ґрунті. Особливо загрозливі високі темпи зростання кислотності ґрунтового розчину рільних земель, а різка втрата кальцію ґрунтом, зумовлює втрату його структури, що, в свою чергу, веде до погіршення фізичних властивостей ґрунтів, зниження водопроникання та водоутримуючої здатності, їх стійкості до змиву і розмиву, зниження активності біоти і, як наслідок, - рівня родючості. Від реакції ґрунтового розчину залежить засвоєння рослинами поживних речовин, мінералізація органічних речовин, розкладання ґрунтових мінералів, розчинність важкорозчинних сполук, коагуляція і пептизація колоїдів та інші фізико-хімічні процеси, які впливають на ефективність унесених добрив. Застосовані туки, наприклад, можуть змінювати реакцію ґрунтового розчину. Величина змін параметрів реакції ґрунтового розчину та інших фізико-хімічних властивостей, особливо зміщення потенціальної кислотності під дією добрив та інших агентів, залежить від багатьох факторів. Тому виникає необхідність циклічного дослідження змін стану ґрунтово-вбирного комплексу, особливо кислотно-основних властивостей. Скорочення терміну повторного вапнування до п'ятирічного науково обґрунтованого циклу викликано тим, що за останні роки у складі застосовуваних мінеральних добрив до 60% становлять фізіологічно кислі азотні туки. Аналіз показників рНKCl орного шару ґрунтів вказує, що у разі розвитку ерозійних процесів кислотність може зменшуватись унаслідок втрати потужності, тобто наближення до поверхні більш глибоких карбонатних шарів, адже вміст карбонатів у лесових ґрунтотворчих породах часто сягає 20-22 відсотків. Відомо, що оптимальне значення рН для кожної рослини - величина досить умовна, коливається в широких межах і залежить від складу й властивостей ґрунту. Підкислення може виникнути з різних причин: від різкого зниження маси і якості органічних речовин, які є вагомим джерелом надходження в ґрунт кальцію, одностороннього застосування азотних добрив тощо. Так, якщо в період активної хімічної меліорації (80-ті роки ХХ століття) площі земель з кислою реакцією ґрунтового розчину дещо зменшились, то в період перебудови, коли виділення коштів з боку держави на вапнування було різко скорочено, тимчасово нейтралізовані ґрунти інтенсивно повертаються у категорію кислих. Черкаська область займає правобережну і лівобережну частини Придніпров'я - підзону Центрального Лісостепу України. Тут домінують чорноземи типові малогумусні та чорноземи опідзолені і реградовані - 70%, сильноопідзолені - 27%, решта - лучні, лучно-болотні та болотні осушені ґрунти. Відносно до загальної площі сільгоспугідь 1451,8 тис. га, рілля складає 87,6%, що вказує на високу розораність земель області. Ґрунти мають велике різноманіття за видами, різновидностями і родючістю. У земельних ресурсах області - більше 200 ґрунтових відмін. З організацією Черкаської зональної агрохімічної лабораторії (1965 р.) розпочалося вивчення агрохімічних та інших параметричних властивостей ґрунтів області. Виявлено, що в останні роки встановлюються загрозливо високі темпи зростання кислотності ґрунтового розчину рільних земель, кожний гектар втрачає близько 9 кг/га кальцію і магнію у рік. Так, з урожаєм пшениці озимої, жита, пшениці ярої та ячменю 40 ц/га зерна виноситься 55-65 кг СаСО3 та MgO, горох з урожаєм 30 ц/га зерна - 124,5 кг, багаторічні бобові трави з урожаєм сіна 60-80 ц/га - 300-400 кг кальцію та магнію, буряки цукрові з урожаєм 300-350 ц/га коренеплодів - 126-127 кг, гречка з урожаєм 20 ц/га - 105-126 кг вуглекислого кальцію і окису магнію. Тому навіть нейтральний за реакцією ґрунтового розчину ґрунт за 10 років може підкислитись за умови відчуження карбонатів з урожаєм агрокультур. За 40 років досліджень підтверджено: пройшли значні зміни ступеня кислотності ґрунтів Черкаської області. Так, у 1970-1974 рр. з обстежених 1160,5 тис. га сильнокислі ґрунти були відсутні, а у 2001-2007 рр. із обстежених 913,3 тис. га їх було вже 5,8 тис. га. А кислих ґрунтів із обстежених у 2001-2007 рр. 913,3 тис. га було 234,9 тис. га (32,7%). Середньозважений показник одиниць рНKCl відносно 1970-1974 рр. знизився у 2001-2007 рр. на 0,2 одиниці. Однак зміни кислотності ґрунтового розчину за 40 років експлуатації ґрунтів області пройшли вагомі. На 18,5% зросла кількість слабокислих і на 23,4% зменшилась кількість ґрунтів з реакцією, близькою до нейтральних (рис. 1).
Найвища частка кислих ґрунтів виявлена у Звенигородському - 67,4%, Христинівському - 59,7%, Уманському - 59,2%, Маньківському - 54,3% і Черкаському - 54,6% районах. У раніше нейтральних ґрунтах Лівобережжя (Драбівський, Золотоніський р-ни) частка ґрунтів із такою ж реакцією зменшилась відповідно на 13,5 і 15,3 тис. гектарів. У районах, де переважали важкосуглинкові високобуферні ґрунти (Жашківський та Уманський), площі ґрунтів з кислою реакцією відповідно збільшились до 10,2 і 48,9 тис. гектарів. Отже, у Жашківському районі площі кислих ґрунтів зросли майже на порядок, а в Уманському їх стало більше половини - 59,2% від обстежених. Інтенсивний винос, внаслідок використання рослинами з верхнього шару ґрунтів кальцію і магнію, які є важливими біогенними елементами, за одночасного стресового впливу на ґрунтову біоту в результаті підвищення кислотності ґрунтового розчину, може надалі мати негативні наслідки. 
Адже процес підкислення відбувається паралельно зі зниженням умісту гумусу в результаті його мінералізації, за якої пов'язаний з ним обмінний кальцій вивільняється у формі Са(НСО3)2 і Са(NO3)2, вимиваючись постійно з гумусового шару атмосферними опадами. Співвідношення між втратами кальцію з інфільтраційними водами і виносом урожаями в середньому становить 4:1. Оскільки кальцію, порівняно з іншими елементами живлення, більше міститься у вегетативних органах рослин, він, при використанні нетоварної продукції як органічного добрива, повертається знову на поля.
