- Цінна кормова та сидеральна культура
- Сорти сої півдня України
- Активізація закупівлі регіонами борошна в Аграрного фонду дасть змогу зберегти стабільні ціни на найбільш уживані сорти хліба
- Імпортне насіння підвело українських селян.
- Розв’язує проблему кормового білка
Урожаї кунжуту на рівні 15-20 ц/га
Кунжут (або, як ще його називають, сезам) – одна з найбільш відомих приправ, яку додають до хлібобулочних виробів, застосовують як добавку до овочевих салатів, використовують для приготування олії. Опис рослини і її корисних властивостей було знайдено ще в середньовічних працях перського лікаря і вченого Авіцени.
Існує кілька видів насіння кунжуту: біле, жовте, коричневе та чорне. Але найчастіше зустрічаються два основних види - біле і чорне.
Макуха кунжуту містить до 40% білка, 7% клітковини, фосфор та інші корисні речовини, тому знаходить широке застосування в кондитерській і хлібопекарській галузях (виробництво халви, кондитерського борошна, цукерок), а також як корм для худоби, адже в 100 кг макухи міститься 132 кормові одиниці.
Найбільш корисним є сире насіння кунжуту, бо при термічній обробці основна маса живильних речовин випаровується. Однак зберігати тривалий час сире насіння не слід. Вже через 1-2 місяці воно починає прогоркати. Найдовше можна зберігати кунжутну олію, отриману шляхом холодного віджиму. Вона зберігає свої корисні властивості протягом 9 років без істотних змін вітамінно-мінерального і хімічного складу. За смаком олія має схожість з оливковою, але є більш ароматною і без властивої оливковій олії гіркуватості. Смажити на кунжутній олії не можна, тому що вона відразу починає горіти, і при високій температурі в ній утворюються канцерогенні речовини.
За походженням кунжут - рослина субтропічного поясу, родом він з Південно-Західної Африки, де і сьогодні, нарівні зі своїми родичами, широко розповсюджений у дикому стані. Зустрічається він там і як сільськогосподарська культура, але далеко не в настільки різноманітних варіантах. З давніх-давен вирощують кунжут в Індії. В середньоазійських республіках його також вирощували з дуже давніх часів.
Посівні площі під кунжутом в світі, за даними ФАО, на сьогоднішній день складають майже 7 млн га і постійно зростають. До 70% їх сконцентровано в країнах Південної і Південно-Східної Азії (Індія, Пакистан, Китай, Бірма, Японія), близько 23% - в Африці (Ефіопія, Сьєрра-Леоне, Нігерія, Судан), більше 7% - на Американському континенті (Гватемала, Мексика, Венесуела). В Європі кунжут культивують у Греції та Болгарії. За обсягом світового виробництва кунжут поступається сої, арахісу, соняшнику та ріпаку, хоча за якістю олії перевершує ці культури.
На території колишнього СНД кунжут вирощують на невеликих площах в Україні та Північному Кавказі, де врожайність культури становить 12-15, а при зрошенні - 18-20 ц/га.
В Україні перспективними для вирощуванням кунжуту є Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька і Дніпропетровська області. За роки незалежності України створено та внесено в Реєстр сортів рослин нові сорти кунжуту, що адаптовані до умов півдня. Оригінатором цих сортів є Інститут олійних культур НААНУ.
На полях Асканійської дослідної станції кунжут почали вирощувати з 2013 року і продовжують досліджувати цю культуру дотепер. За ці роки кунжут зарекомендував себе як культура, дуже вибаглива до тепла й сонячного світла. Дуже важко отримати повноцінні сходи культури, бо при нестачі тепла у період проростання насіння сходи кунжуту затримуються у розвитку й зріджуються. При температурі нижче +15°С кунжут припиняє ріст. Високі вимоги до інтенсивного сонячного освітлення він висуває впродовж усього вегетаційного періоду.
Кунжут дуже вибагливий до вологи, особливо у період сходів, у фазі бутонізації, під час цвітіння і плодоутворення. Однак і висока відносна вологість повітря є шкідливою для культури в усі фази вегетації, тому що викликає у нього хвороби. При вирощуванні на богарних землях, в умовах посухи, кунжут різко знижує врожай насіння.
Висівати кунжут слід на структурованих ґрунтах, легких за механічним складом. Кращі ґрунти для нього - легкосуглинкові та супіщані чорноземи, заболочені, засолені, з близьким заляганням ґрунтових вод. Кунжут вибагливий до водно-фізичних властивостей ґрунту та вмісту в ньому поживних речовин.
Кращим попередником для кунжуту є озима пшениця, зернові та бобові культури. На попереднє місце його слід повертати не раніше ніж через 6-7 років, щоб максимально убезпечитися від ураження хворобами й пошкодження шкідниками.
Весняний обробіток ґрунту - важлива складова заходів для отримання повних і дружних сходів кунжуту. Передпосівний обробіток має сприяти зменшенню витрат вологи через випаровування, створенню умов для загортання насіння на належну глибину та знищенню бур'янів перед висіванням насіння кунжуту.
Якщо восени ґрунт не вирівнювали, то навесні треба заборонувати його важкими або середніми боронами. Проведення кількох суцільних розпушувань - необхідний агрозахід для знищення бур'янів і підготовки ґрунту до висіву. Передпосівну культивацію здійснюють на глибину 4-5 см з боронуванням та шлейфуванням з одночасним внесенням гербіциду. Нашими дослідженнями виявлено, що кращим гербіцидом для такої культури як кунжут є гербіцид ґрунтової дії Харнес. Для ущільнення ґрунту доцільно провести коткування гладкими котками.
Кунжут високочутливий до внесення мінеральних і органічних добрив. Азотні добрива підвищують загальну продуктивність культури завдяки збільшенню кількості коробочок на рослині та насіння в коробочці, проте надлишок їх призводить до зниження вмісту олії. Фосфорні та калійні добрива підвищують олійність. Рекомендована доза добрив для Південного Степу - N90P90. На ґрунтах із недостатнім вмістом калію вносять К30-40.
Якість посівного матеріалу значною мірою забезпечує високий урожай кунжуту. Для висівання використовують чистосортне, з високою енергією проростання, з високою схожістю, повновагове, здорове й цілковито чисте насіння.
Великої шкоди посівам кунжуту завдають хвороби та шкідники. Важливим попереджувальним заходом є обробка насіння перед висівом плівкоутворюючими речовинами з використанням фунгіцидів типу Роял Фло.
Кунжут сіють тоді, коли ґрунт на глибині 5-8 см прогріється до 16...18°С, широкорядним способом з міжряддями 45-70 см. Рекомендована густота стояння рослин у незрошуваних умовах така: за сівби з міжряддям 70 см - 350-375 тис./га, з міжряддям 45 см - 475-500 тис./га; на зрошенні: за сівби з міжряддям 70 см - 475-500 тис./га, з міжряддям 45 см - 625-650 тис. на гектар. Для отримання дружних сходів насіння кунжуту потрібно висівати в ґрунт на глибину 2-3 см. Глибше загортання призводить до запізнілих сходів і сильної зрідженості. Зрідженими будуть сходи і в разі висівання насіння в сухий та неякісно підготовлений ґрунт. На час висіву ґрунт має бути вологим, пухким і чистим від бур'янів. Обов'язковий захід - прикотковування його після сівби.
Сходи кунжуту за сприятливих умов (температури та вологості ґрунту) з'являються на 4-5 день після сівби. Для ніжних сходів цієї культури небезпечне утворення кірки, особливо до появи паростків, бо дуже слабкі проростки насіння неспроможні пробити її, тому посіви можуть зовсім загинути. Тож у разі утворення кірки її слід негайно розпушити. За період вегетації проводять три-чотири міжрядні обробітки: перший - на глибину 5-6 см; подальші - на 10-12 сантиметрів.
Одним із важливих елементів сучасної технології вирощування агрокультур є позакореневе підживлення мікродобривами, які містять мікроелементи у біологічно активній (хелатній) формі. Застосування мікродобрив дозволяє більш повно використати поживні речовини з ґрунту та забезпечує суттєве підвищення продуктивності культури.
В результаті проведених досліджень нами виявлено, що фізіологічно-активні речовини, до яких відносять регулятори росту рослин, мікродобрива та біологічні препарати, спроможні істотно підвищувати врожаї, покращуючи якість кунжуту. Крім того, вони підвищують стійкість до несприятливих умов, зокрема підвищених температур, нестачі вологи, фітотоксичної дії пестицидів та ураження хворобами.
Культуру збирають у фазі фізіологічної стиглості, коли рослини жовтіють, нижні листки всихають, насіння набуває типового забарвлення. Сорти кунжуту з коробочками, що розтріскуються, збирають роздільним способом. Скошують у валки, коли побуріють нижні коробочки. Після підсихання обмолочують комбайном. Сорти з коробочками, що не розтріскуються, збирають прямим комбайнуванням, використовуючи пристосування для дрібнонасіннєвих культур. Очищене насіння зберігають за вологості не більше 9%.
Враховуючи сучасну тенденцію нарощування потужностей олійно-жирового комплексу країни, доцільно розширювати асортимент вирощування олійних культур за допомогою використання нових малопоширених рослин. Однією з них є кунжут, біологія якого відповідає кліматичним умовам зони Степу України, де за сприятливих умов культура може забезпечити врожай на рівні 15-20 ц/га.
Віра КОНОВАЛОВА,
мол. наук. співробітник,
Асканійська державна сільськогосподарська
дослідна станція
