- II конференція «Нішеві культури. Проблеми та перспективи 2019»
- "Квасоляний" потенціал
- Виробники переорієнтуються на експорт горіхів та ягід
- В Україні побільшає бобових
- В Україні вирощуватимуть шафран
Король спецій
Сільгоспвиробники все більше звертають увагу на вирощування нішевих культур через сталий попит на них і стабільну ціну на експортному ринку. Тому в світі спостерігається стабільна тенденція – основні виробники скорочують площі під пшеницею, вибираючи більш маржинальні нішеві культури – приміром, нут, сочевицю, квасолю, амарант тощо.
Нішеві культури гарантують аграріям додаткові прибутки, даючи можливість вирішувати чимало агрономічних проблем: страхуватись від посухи або відновлювати ґрунт, пересівати ними загиблі озимі тощо.
Значною додатковою нішею для наших аграріїв може стати вирощування шафрану посівного на спецію. Вона отримується з висушених рилець шафранового крокусу, вважається «королем спецій» («золотою спецією», «червоним золотом») і залишається до сьогодні однією з найцінніших і найдорожчих у світі. Шафран зрівнюється із золотом за ціною, що практично не знизилась із часів середньовіччя. Висока ціна шафрану пояснюється двома причинами:
• його виробництво дуже трудомістке;
• аромат, смак і лікувальні властивості шафрану не мають рівних серед спецій.
Завдяки сильному своєрідному аромату, злегка запаморочливому запаху і гіркувато-пряному смаку, що нагадує смак меду, яскравому помаранчево-пурпуровому відтінку і дивовижним властивостям, шафран часто використовують як приправу, фарбу, ароматичний (у т.ч. сильний афродизіак) та медичний засіб. Не випадково шафран називають «королем спецій». Він має потогінну, антиспазматичну і антибактеріальну дію на організм і є сильним антиоксидантом, сприяє регенерації клітин, в тому числі і мозку, зокрема при розсіяному склерозі. При споживанні шафрану виробляється гормон радості – серотонін. У сучасній медицині рослина застосовується для лікування більш ніж 90 захворювань. Культура споживання шафрану поступово зростає і в Україні.
Шафран має багатий хімічний склад, тому сприятливо впливає на весь організм. Ця спеція містить велику кількість корисних речовин.
Вміст в 100 г сухого продукту
| Харчова цінність та калорійність | Вітаміни | Макро- та мікроелементи | |||
| Білки | 11,43 г | A (РЕ) | 27 мг | Ca (кальцій) | 111 мг |
| Жири | 5,85 г | B1 (тіамін) | 0,115 мг | Mg (магній) | 264 мг |
| Вуглеводи | 61,47 г | B2 (рибофлавін) | 0,267 мг | Na (натрій) | 148 мг |
| Вода | 11,9 г | B6 (піридоксин) | 1,01 мг | K (калій) | 1724 мг |
| Зола | 5,45 г | B9 (фолієва кислота) | 93 мкг | P (фосфор) | 252 мг |
| Харчові волокна | 3,9 г | C (аскорбінова кислота) | 80,8 мг | Fe (залізо) | 11,1 мг |
| Калорійність | 310 ккал | PP (ніациновий еквівалент) | 1,46 мг | Zn (цинк) | 1,09 мг |
| Cu (мідь) | 328 мкг | ||||
| Mn (марганець) | 28,408 мг | ||||
| Se (селен) | 5,6 мкг | ||||
Історія культивування шафрану (Crocus sativus L.) налічує тисячоліття і весь час викликає гарячі дискусії щодо світового центру його походження. Так, М.І. Вавилов (Vavilov, 1951) стверджував, що місцезнаходження культури - на Середньому Сході, а
переважна більшість інших авторів вважають, що ймовірною прообластю походження шафрану є Мала Азія або південний захід Грецьких островів (Tammaro, 1990). Найбільш ранні записи шафрану в грецькій культурі датуються бронзовим століттям (3200-600 рр. до н.е.). У Кносському палаці мінойської цивілізації на острові Крит на знаменитій фресці «Збирач шафрану» відображено молоду людину, яка нахилившись над землею, всипаною квітами шафрану, збирає їх (ІІ тисячоліття до н. е.). Частина згаданих фресок знайдена і на місці розкопок стародавнього міста Акротірі на грецькому острові Фера (нині Санторіні). Всі вони датуються періодом 3000-1100 років до нашої ери.
Фрески «Дівчата зривають квіти шафрану і підносять їх в кошиках богині» та «Дівчина збирає квіти шафрану». Святилище Крокусів у стародавньому місті Акротірі на острові Фера (Санторіні).
Шафран задокументовано в ботанічній довідці, складеній в роки правління царя Ашшурбаніпала (грецькою - Сарданапал), який правив у 668-627 рр. до н.е. в Ассирії, стародавній державі, що розміщувалась тоді в основному на території сучасного Іраку та Сирії. Опис лікувальних властивостей шафрану є в китайських медичних книгах, що відносяться до 2600 року до н.е., і в єгипетських текстах, які датуються 1500 роком до н.е.
Результати порівняно недавніх досліджень свідчать: напевно, початок масштабного культивування шафрану можна віднести до епохи бронзового століття на Криті, звідки і почалося його розповсюдження (Negbi, 1999; Gresta et al., 2008).
СьогоденняНині шафран посівний в дикій природі не зустрічається, гіпотетично вважається гібридом крокуса Картрайта (Crocus cartwrightianus), який і зараз росте на Кікладських островах та Криті (Греція). Шафран посівний існує тільки завдяки людині, яка вирощує його заради отримання екзотичної спеції, що культивується в багатьох країнах світу, особливо в Іспанії, Італії, Франції, Греції, Туреччині, Ірані та в індійському штаті Джамму і Кашмір.
Щорічно у світі отримують від 200 до 300 т продукції шафрану. Хоча він визнаний найдорожчою спецією на планеті, потреба у шафрані значно перевищує виробництво (Winterhalter and Straubinger, 2000; Fernandez, 2004), а посівні площі в ряді країн зменшуються. Найбільше скоротилось виробництво в Іспанії, яка до недавнього часу вважалася провідною серед країн-виробників шафрану. В Ірані ж, навпаки, відбулось значне зростання як посівних площ, так і обсягів експорту (у 2018 р. - більше 30%). Іран є найбільшим виробником шафрану в світі, на його частку припадає 90% загального обсягу виробництва на планеті, він є основним експортером спеції на світовий ринок.
В Україні шафран посівний (Crocus sativus L.) вирощують вже четвертий рік, площа під культурою у Херсонській області поки не перевищує 4 гектари. Суттєвою проблемою у вирощуванні нішевих культур і, зокрема, шафрану посівного, є відсутність якісного посівного матеріалу.
Шафран посівний (Crocus sativus L.), як відомо, є триплоїдом, статевого розмноження не має, а тому селекційні роботи з цією рослиною не ведуться. Вегетативне ж розмноження бульбоцибулинами відбувається дуже повільно, що певною мірою перешкоджає розширенню площ під нову для України культуру. Крім того, багаторічне безстатеве розмноження призводить до зниження стійкості шафрану до різних фітопатогенів, а це є причиною високого рівня ризику інфікування посадкового матеріалу. Проблема фітосанітарного контролю Crocus sativus L. як виду найбільш гостро проявилась останніми роками. Пов'язано це із 50%-ю втратою врожаю шафрану у світі внаслідок високого рівня інфікування посадкового матеріалу різними патогенами (Карагєзов Т.Г. та ін., 2015). Вчені ідентифікували десятки вірусних захворювань шафрану, в т.ч. патовіруси, які є безсимптомною інфекцією, що ніяк не проявляється на габітусі рослин. Однією з причин інфікування цього виду є відсутність досконалих фітосанітарних бар'єрів між країнами, і часто його джерелом є посадковий матеріал з Європи.
Крім вірусних хвороб, загрозу шафрану посівному несуть бактерії і гриби, викликаючи різні патології, через які врожайна стабільність рослин шафрану значно послаблюється.
Перспективи
Біотехнологія рослин має два пов'язаних між собою напрямки розвитку: перший – інструмент для реалізації генетичної оптимізації, другий – для розробки мікроклонального розмноження як через культуру меристем, так і через індукцію соматичного морфогенезу.
З початку 80-х років минулого століття у світі проводяться роботи із введення в культуру in vitro різних видів роду Crocus з використанням бульбоцибулин та генеративних органів. Але різні види і навіть сорти однієї і тієї ж культури вимагають особливих умов вирощування, і тому необхідна розробка індивідуальних підходів до їх культивування. Нині світовий попит на продукцію шафрану значно перевищує виробництво, тому дослідження, що направлені на його відтворення, в тому числі і з застосуванням
сучасних методів біотехнології, набувають вагомого значення. Незважаючи на наявність багатьох проблем, пов'язаних із біотехнологічним розмноженням шафрану (Карагєзов та ін., 2015), даний напрямок вважається пріоритетним на найближчі 100 років. Тому є актуальним отримання оздоровленого посадкового матеріалу in vitro цієї малопоширеної культури з використанням біотехнологічних методів.В Інституті зрошуваного землеробства НААН розпочато дослідження за цим перспективним напрямом, для чого у 2018 р. закладено дослідну ділянку шафрану посівного площею 0,04 га для оцінки інтродуктивної здатності виду Crocus sativus L. в зоні Південного Степу. Крім цього, проводяться лабораторні дослідження, за результатами яких буде визначено оптимальні прийоми введення в культуру in vitro шафрану посівного з використанням методу ізольованих органів і тканин; клонального мікророзмноження. Буде отримано високоякісний оздоровлений посадковий матеріал шафрану посівного вітчизняного виробництва для забезпечення ним виробників спецій України.
Р. ВОЖЕГОВА, доктор с.-г. наук, професор, директор,
Г. БАЛАШОВА, доктор с.-г. наук, ст. наук. співробітник, зав. лабораторією біотехнології картоплі,
Інститут зрошуваного землеробства НААН
