В десятці лідерів

06 April, Розділ Тваринництво, переглядів 6 952

Найліпше людина робить ту справу, яку вміє. Черговий раз ми пересвідчились у цьому, потрапивши до агрофірми «Маяк», що на Хмельниччині. Господарюючи на 4,5 тис. га землі навколо семи сіл та міста Полонне, господарство не один рік шукало власну спеціалізацію і економічно доцільні напрямки роботи. Рік минулий нарешті став рубежем досягнення мети.

Більше 30 років тому Володя Марченко, студент Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту, потрапив у колгосп «Маяк» на практику. Маючи сміливий і твердий характер, Володимир пояснив тодішньому директору господарства, як кажуть, на пальцях, недоречні дії у агрономії. Мовляв, ці порушення й не дозволяють «Маяку» отримувати очікувані результати.

Кмітливий керівник не лише запримітив хлопця і ще пару років запрошував на практику, а й безапеляційно наказав: «Закінчуєш інститут, отримуєш диплом і одразу до нас. Беру тебе на роботу!» 16 серпня 1979 року, маючи в руках диплом агронома, Володя і не сподівався, що того ж дня стане головним агрономом колгоспу і відповідно Володимиром Леонідовичем.

Перші шість років роботи були для Володимира Марченка справжнім випробуванням на фах, порядність, дисциплінованість, вміння працювати з людьми. «Маяк» на той час був багатопрофільним колгоспом: вирощували зернові й кормові культури, утримували ВРХ і відгодовували свиней. Багато роботи, багато працюючих, багато нерозв’язних проблем. Так, економіка утримання молочного і м’ясного стада була майже мінусова. Корови, наприклад, на рік ледь по 2 тис. літрів молока на голову давали. Свої проблеми були й на свинокомплексі. Потерпало господарство і від системних крадіжок, бо поля і ферми - на околиці міста, де проживало 27 тис. людей.

Через 6 років усі ці проблеми «звалились на голову» саме Володимиру Марченку, бо колектив «Маяка» побачив у ньому свого єдиного лідера. Зважте також, що у 1984-му рослинництво, як самостійний підрозділ, принесло колгоспу перші відчутні прибутки. Тож у 1985-му «сам Бог велів» В. Л. Марченку очолити господарство.

Перебудова по-марченковськи

Стиль роботи Володимира Леонідовича нині знають усі: сонечко лише показало свої перші промені, він – на роботі. Частенько об’їжджаючи виробничі об’єкти або працюючи з документами, закінчує робочий день у сутінках. Тридцять років повсякчасної, повсякденної праці керівником на чолі сільгосппідприємства не пройшли дарма. Нині СТОВ «Маяк» - лідер серед господарств Хмельниччини і корпорації «Тваринпром».

Торік Володимир Леонідович врешті-решт повністю відмовився від економічно неефективного м’ясного і молочного скотарства. Натомість усі зусилля колективу спрямував на інтенсивне землеробство і промислове свинарство.

Свого часу тварин, за прийнятою в господарстві практикою, завозили звідусіль, а отже - з існуючими проблемами та хворобами. Марченко зробив ставку на нові методи і технології утримання свиней. Навіть захопився модними на той час літніми таборами, аби мати можливість проводити санацію приміщень. Втім, ці заходи не давали очікуваного економічного ефекту. Тоді Володимир Леонідович зміцнив штат працівників свинокомплексу: старі пішли на пенсію, а молоді взялися за виконання його доручень. Разом вони переобладнали приміщення для цілорічного утримання свиноматок і молодняка. Нині на комплексі встановлено сучасні станки, реконструйовано підлогу, систему гноєвидалення і систему годування. Окрема увага приділяється відбору тварин для основного стада. Для поліпшення якості свинини і економічної ефективності галузі в агрофірмі застосовують трипорідне схрещування. Тварин свого чистопорідного стада великої білої схрещують з породами ландрас і дюрок. Кнурців купували і купують в племзаводах корпорації «Тваринпром».

З кормами у господарстві проблем ніколи не існувало. Розвинене землеробство дозволяло СТОВ «Маяк» повністю забезпечувати свинокомплекс власними якісними зерновими і білковими кормами. А щоби тварини отримували насправді повноцінні корми, в агрофірмі побудували сучасний комбікормовий завод і закуповують лише премікси та шроти.

Лани торік принесли «Маяку» непоганий врожай: пшениці в середньому отримано по 69 ц/га, кукурудзи – по 71, ячменю ярого – 61,8 ц/га, озимого ріпаку – 37,7, сої - по 23 ц/га. Навіть вівса тут отримали 65 ц/га! Тож врожайність культур забезпечує високу рентабельність рослинництва від 40%. Землі в господарстві обробляють виключно сучасною імпортною технікою (з вітчизняною виникало надто багато проблем) і сьогодні комбайнів, тракторів, автомобілів агрофірма має достатню кількість. Зерно тут після збирання доводять до потрібної кондиції на власній сушарці й зберігають у горизонтальних сховищах. Таке рішення прийняли, врахувавши всі переваги і недоліки існуючих методів та реалії господарства.

За розрахунками В. Л. Марченка, «Маяк» може цього року виростити 11 тис. голів свиней (1250 тонн живої ваги). Та поки що ця цифра коливається в межах 6 тисяч. Стримують розвиток запитання: чи буде попит на свинину? якою на неї буде ціна? Бо сьогодні й 100 тонн на місяць ледь вдається реалізувати. Та ще й з великими проблемами. Невисока рентабельність свинарства змушує господарство приймати непопулярні рішення - продавати м’ясо всім, хто готовий його купити. Договори з переробними комбінатами не завжди спрацьовують, часто переробники одноосібно знижують ціни нижче реальних витрат.

Утім, тваринники щороку вперто нарощують обсяги виробництва свинини. Якщо у 2013-му в СТОВ «Маяк» виробили її 325 тонн, то в 2014-му - вже 717 (реалізовано 610 т). Аби убезпечити свинарство від збитків, Марченко збудував і обладнав ковбасний цех. Благо, м. Полонне має чимале населення. Та заглядаючи у свої записи, Володимир Леонідович констатує: «Найбільше непокоять ціни. Порівняйте: у 2013 році ми продавали свиней у живій вазі по $2,35. Торік – по $1,5. А сьогодні фактично по $0,85! Якщо й далі так буде, привеземо своїх свиней до Києва, спочатку під «Тваринпром» (сміється). Чому завмер ринок, теж можу чітко відповісти: у людей немає грошей купувати якісне м’ясо. І якщо на рівні держави ніхто не працюватиме на перспективу, зокрема - думатиме про можливість експорту української свинини, то на наших прилавках з’явиться імпортна. І не по 85 центів, а набагато дорожче. Частину свинини варто було би закуповувати в держрезерв. Скажімо, на потреби армії. Ми ж розуміємо, що повинні гарантувати продовольчу безпеку держави. А при розумному керівництві агросектором можемо годувати й інші країни».

«Держава має контролювати цінову ситуацію на ринку свинини, - підтримує колегу Сергій Гнатюк, генеральний директор корпорації «Тваринпром». – Підприємствам, які вирощують свиней, потрібно зберегти фіксований сільськогосподарський податок. Бо ще немає роз’яснень, як його сплачувати, а фіскальні органи вже нараховують підприємствам пеню. Потрібно повертати виробникам м’яса і молока ПДВ на окремі рахунки. Свинарські господарства дуже потребують кредитів по здешевленим кредитним ставкам. Щоб господарство могло вчасно закупити необхідні ресурси для посівної, а в жнива – запастися зерновими і кормами для тварин. Це збереже не лише свинарство, а все тваринництво!»

«Сьогодні підтримувати рослинництво немає потреби, бо воно рентабельне! – додає Володимир Марченко. - Ви ж чудово знаєте нинішні ціни на зернові, сою, кукурудзу, ріпак. А от тваринництву потрібна допомога. І бажано на одиницю вирощеної продукції. Бо з таким ставленням до галузі скоро ми забудемо смак українського м’яса і молока».

Та попри всі труднощі й емоції, керівник агрофірми «Маяк»не має наміру зупинятися на досягнутих показниках у свинарстві, й виробництво свинини впевнено набирає обертів. І в цьому у В. Л. Марченка є надійні однодумці - професійний колектив тваринників із 16 працівників на чолі з керуючою фермою Галиною Борищук, зоотехніком Марією Чижук і ветлікарем Інною Сітарською. До слова, завдяки умінню і фаховій роботі Галини, Марії та Інни СТОВ «Маяк» по середньодобовим приростам свиней торік увійшов до десятки лідерів корпорації «Тваринпром».

Наталія ЛЮПИН,

Хмельниччина