Дивосвіт поліської ляльки

06 February, Розділ Weekend, переглядів 5 745

Їх не купиш ані в дорогих супермаркетах, ані на ринках. Не знайдеш і в спеціалізованих магазинах дитячої іграшки. Ці ляльки - особливі, народні. Вони народжуються з любові, а "живуть" здебільшого в музеях, а ще - в скромній рівненській квартирі народної майстрині Вікторії Кисиленко. Вона сама створила цю неповторну казку і багато років живе в ній...
Повернення в дитинство Коли скромну лляну ляльку, виготовлену її руками, побачив на виставці в Києві Василь Скуратівський, одразу ж вигукнув: "Та це ж наша, народна іграшка!" Після тієї незабутньої зустрічі Вікторія Кисиленко впевнено йде до людей зі своєю автентичною поліською лялькою. ... alt Сама народна майстриня народилася й виросла на Луганщині. Коли ж доля привела її на Рівненщину, вона, степовичка, була щиро вражена неповторною поліською природою. Дорогою до Білого озера, що у Володимирецькому районі, її заворожили блакитно-сині поля льону - унікальної поліської рослини, яка споконвіку й годувала, і вдягала місцевих жителів. - Я просто-таки закохалася в ті дивовижного кольору поля. А вже як заглибилася в процес збирання та переробки культури, взяла до рук тріпаний льон, який тоді був чи не в кожній хаті рівненського Полісся, зрозуміла: це дуже благодатний творчий матеріал. Мені чомусь одразу захотілося зробити з нього ляльку (бабуся майструвала мені в дитинстві ляльки зі старих панчіх) - і вийшло! Створила одну, другу. Подарувала друзям, знайомим. Їм сподобалось. Поступово я почала одягати свої лляні створіння: в онучі, в поліські постоли, у намітку, в хустку (все це теж з льону). Коли ж на одній із перших моїх виставок цих ляльок побачили жінки з поліських районів Рівненщини, Житомирщини, Волині, вони впізнали в них своє босоноге дитинство. "Та мені ж бабуся такі робила!" - чулися захоплені вигуки. alt Це й було оте найдорожче, народне визнання моєї ляльки, поширеної саме тут, на історичній Волині. Далі були більш престижні, столичні імпрези. Якось у Києві, на виставці промислової та народної іграшки, Вікторія Никифорівна виступала в ролі демонстратора: щедро роздавала всім охочим льон і демонструвала, як власноруч виготовити ляльку. Аж ось підійшло старше за віком подружжя іноземців - і жінка просто-таки припала до її творінь! - Тут таки, просто на очах, я зробила ляльку й подарувала їй. З'ясувалося, пані була етнічною українкою родом із Житомирщини, яку доля давно закинула до Австралії. Такими ляльками вона гралася в дитинстві. Другого дня підходить до мене полька: "Цо то пані ма?" Мовляв, такі ж мотиви є і в польській культурі. «Є, - кажу їй, - та в кожного народу вони різні, в кожного майстра своє бачення образу іграшки. Тож прийміть у дарунок, пані, нашу поліську ляльку».Австралійці було вже за 80, полячці - близько 40. Два різних покоління, два різних світогляди. А наша поліська лялька пробудила в них однакове відчуття: повернула дитинство... Українська іграшка із... заморського ганчір'я Вікторія розповідає, а я думаю про наших синів і дочок: комп'ютер, китайський чи турецький ширвжиток, в якому аж "зашкалює" вміст шкідливих речовин. Але ж і льону на Поліссі, на жаль, уже не залишилось. Ляльки, як і раніше, народжуються з її рук, але... вже із заморського льону, котрий вряди-годи захопить вона в магазині як дрантя, відходи виробництва. Та й відходи коштують уже ледве не по 40 гривень за кілограм. Пішли у небуття часи, коли наш Рівненський льонокомбінат одягав у свої вироби навіть голлівудських зірок. Не відставав від нього й Житомирський. Прикро й боляче, бо разом із льоном українське П alt олісся втратило не лише промисловий потенціал: в уламках субкультур розчиняється його власна самобутність та оригінальність. Вікторія Кисиленко всіма фібрами небайдужої душі прагне ту автентичність зберегти принаймні у ляльках. І вони ніби закликають урядовців: відродіть льонарство, а разом із ним - народні промисли! Достукатися до посадовців Вікторії Никифорівні допомагають юні послідовники з Рівненської ЗОШ №19, де вже не перший рік працює унікальний музей народної іграшки, який постійно поповнюється рукотворними експонатами її вихованців. Маленькі посли великої держави Хто знає, можливо, саме криза змусить нас повернутися до традиційних народних занять, а разом із ними вдруге народиться й наша поліська лялька, яку так ревно плекає Вікторія Кисиленко? - Приємно, що мої ляльки, наче маленькі посли, представляють Україну в багатьох країнах світу: Німеччині, Великобританії, Франції, Китаї, Австралії, - каже майстриня. - Їх беруть із собою на згадку, їх привозять як сувеніри. У них - незламна українська душа, котра, як і воля, не вмирає. Може тому учениця alt Рівненського обласного ліцею-інтернату Еліна Кузнєцова темою дослідження в Малій академії наук обрала саме народну ляльку в творчості майстрині Вікторії Кисиленко? Еліна родом із села Почепки Острозького району - саме з цієї благодатної землі йдуть витоки української духовності. Дівчина змалку залишилася без батьків, яких замінила їй бабуся. А та, немов безцінну реліквію, береже свою першу ляльку - дуже схожу на створених руками Вікторії. Презентуючи дослідження, Еліна перетворила його на захоплююче народознавче шоу: наче професійний етнограф, дівчина побачила в поліській ляльці й оригінальне явище культури, і самобутній вид декоративно-прикладного мистецтва, і просто широку українську душу. Кульмінацією свого дослідження вона вважає створення поліської ляльки, яку мріє виготовити власноруч і подарувати своїй молодшій сестричці.