- Один переконливий оклик
- ТРОЯНДИ НА РУЇНАХ
- ЖИВІ «БАСТІОНИ» ОРГАНІЧНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА
- Ріка на ім'я Бог та її ліричне оточення
- ЛІСНИК – НЕ ПРОФЕСІЯ, А СТАН ДУШІ
Ода лісосмузі
Пам'ятаю той час, коли лісосмуг не було не тільки на полях, а навіть у граматиці. Не існувало самого слова. Народилося воно в 1947-му році з великим сталінським планом перетворення природи.
Та й правда: тоді будь-яка розчина зароблялася на дріжджах сталінського імені, і ця ідеологічна одноманітність інколи ставала вкрай надоїдливою й тупою. Втім, посадка лісових полезахисних смуг здавалася хоча й простою, та дуже розумною і перспективною ідеєю.
Той, хто мав творчу уяву, говорив про лісосмуги як оздобу полів і замки, якими в цих полях мали замикатися буйні вітри, а сніговії - не летіти бозна куди на крилах хмар, а лягати на землю й працювати на врожай. Ці метафори сприймалися, як красива романтична казка в низці багатьох казок того часу, котрі обіцяли нам заможне життя. Майбутнє вважалося прекрасним, але прозаїчні повсякденні злидні безжально редагували його, перетворюючи золоті пера жар-птиць на сиве куряче або гусяче пір'я.
Нас, школярів, щодня водили за село з лопатками в руках, змушували під мотузок копати ямки, а потім саджати в них ясени, клени, берези, граби, дуби, черешні. Колгоспний бригадир дядько Черниш возив бочкою воду і вимагав усе поливати.
- Дітки! Без води воно до пуття не прийметься і не виросте.
Відер не вистачало, ми набирали воду в кашкети і зі сміхом та галасом розносили її до ямок. Мало хто вірив, що з тієї дрібноти, яку саджали по обидва боки вздовж доріг і чотирма рядами поперек полів щось колись виросте. Лихі повоєнні об'їждчики гасали по тому на конях, пильнуючи, щоб наша худоба не затоптала посадженого, не один раз їхні гарапники гуляли нашими спинами, коли ми не дуже сумлінно дивились за коровами.
Через дві весни дядько Черниш знову заправив бочку водою, сидів на ній верхи і командував, де що треба підсадити -
окремим возом волокли вслід купу зелених саджанців, накопаних в лісі й накритих мокрим рядном, щоб не пересихали. Так виконувався великий сталінський план перетворення природи.
Та політична помпезність з відстані прожитих літ здається смішною і недолугою. Зараз же, коли їдеш чудовою польовою дорогою між смугами високих дерев, коли спиняєш між ними машину і залюбки набираєш відра смачнющих абрикос або черешень чи просто відпочиваєш в затінку густих крон, то слово „лісосмуга" заполонює твою душу змістом високої гордості. З розумної простоти виросла велика краса.
До речі, нам тоді ніхто не пояснив, що перші лісозахисні смуги свого часу садив полтавський поміщик Василь Ломиковський (1778-1845). Він практично дослідив властивість кількох порід дерев і довів, що з допомогою лісосмуг можна формувати певний мікроклімат на полях, де ростуть сільськогосподарські рослини, і що дерева захищають ґрунт від суховіїв, затримують сніг, а опале листя утеплює і захищає землю, слугує для неї органічним добривом (читайте №16 нашої газети - Прим. ред.).
Тоді, в 1947-му, по Україні було посаджено мільйони дерев уздовж магістральних сільських доріг і в полях поперек напряму панівних вітрів. Навіть п'яний фантаст не міг собі уявити, як та буденна робота, виконана з масштабним розвоєм на всю широчінь людського плеча, може змінити обличчя краю.
Коли доводиться летіти літаком і бачити поля, чарівно оздоблені зеленню лісосмуг, що стали не тільки колоритом України, а й ознакою її органічної господарської мудрості, мимоволі переймаєшся добрим настроєм, гарними думками і вдячністю людям, котрі все це зберегли і продовжують зберігати.
Нині ніхто не порахує, скільки користі дали нам лісосмуги, але всі знають, що користь та неосяжна.
Іван ВОЛОШЕНЮК
