- Присяжнюк: За два роки всі відходи деревини будуть перероблятися на паливні пеллети
- Сліди найдавніших вірувань
- Свято Петра і Павла
- Ой на Івана, та на Купала
- Аукціон ексклюзивних рослин
ВЕРБА РЯСНА
Верба – найблагословенніше Богом дерево: прихід Христа в Єрусалим вітали пальмовим віттям, а в нас те віття замінила верба. І дав Спаситель вербі велику мудрість, глибокий спокій, лагідність, ніжність, красу, а до того – ще й лікувальні властивості. Отож і намагалася людина щільніше оточити себе цією рослиною.
«Без води – ні пиття, ні їжі», – кажуть в народі. Та щоб їжа й пиття та були до пуття – коло води садили прутик із верби. Висаджували вербу й обабіч доріг, щоб був людям шлях легкий і благодатний.
З верби робили колиску, аби дитинка сон добрий мала, щоб нічого лихого їй не ввижалося, щоб росла щиросердою, доброзичливою і щасливою. А над колискою – вербові кружальця на ниточці, аби маля торкалося рученятами й рухало їх – ніжна забава. Кажуть, верба облагороджувала дитині на долоньках лінії, витягувала усілякі лихоти. Також давали дитині й іграшки з верби – дитячі знаряддя праці: молоток, сапку, грабельки. «Через вербичку – з долоньок у земличку» – вірили, що разом з лініями долі на долонях зміниться на краще і майбутнє дитини.
Під вербою зустрічалися закохані, аби злий дух пару не розділив: верба вбирає в себе зло, що може обернутися розлукою.
У давнину вірили, що саме сонце п'є воду з вербових листочків, тому і подібні вони до сонячних промінців.
Верба коло криниці захищає воду від усього лихого, верба край городу – відверне шкоду. Як верба розростається коло воріт, під нею майстрували лавку. В неділю чи на свята всідалися на ній сусіди – велася неквапна розмова, співалися пісні.
«Вербичка молодить личко» – ще й таке прислів'я було у наших бабусь. Стане молодичка коло сестрички-верби, розітре листя у долонях, до обличчя притулить – і шкіра зарум'яниться, оживе.
Та чи не найбільшу користь дає верба своєю корою. Відвар із сушеної кори, зітертої в порошок зганяє простуду, цілить печінку, налагоджує роботу кишечника, сечових шляхів, надає силу.
Корою, настояною на крутому окропі, лікували ноги, коли гудуть вони і знемагають.
Кажуть, дівка, як верба – де посадиш, там і прийметься. Мабуть, не дарма вигравали колись на останніх дівоцьких вечорницях вербові сопілки – аби легше у новій родині прижилася, аби верба на допомогу прийшла. Верба і дівчина – як дві сестри. Кажуть – коса судженого додому закликає і є для дівчини великою захисною силою. Тож хочеш довге, густе волосся – мий у вербовому листі. Маєш на серці смуток – притулися до верби, вона забере.
«... В кінці греблі шумлять верби, що я насадила. Нема мого миленького, що я полюбила», – асоціює дівчина з вербичками-сестричками свою журбу.
Вербовими гілками городили тини, з них виплітали найрізноманітніші речі: кошики, фруктівниці, вази, колиски, мисники, крісла. З трухлявої верби брали глини для вазонів, аби дух був добрий у хаті. Жінка била чоловіка щосуботи вербовим віником, намоченим в окропі, як він купався – щоб силою наливався та не болів йому поперек, а ще – щоб струшувалися з милого недобрі чари.
Біля старої верби вперше навесні збиралися на гулянку.
Вербою добре укріплювати береги, бо має вона міцний корінь. А посидіти у вербовому затінку над річкою у спекотну днину – так ясно і спокійно стає на душі, неначе набирається вона сили.
Олена ЛОБЕНКО
