Світле Воскресіння Христове

09 May, Розділ Weekend, переглядів 5 410

Двадцять сьомого квітня все православне християнство відзначило Великдень – свято Світлого Христового Воскресіння.

Перший Великдень святкували стародавні іудеї за 1500 років до Різдва Христового. Старозавітний Великдень знаменував позбавлення єврейського народу від єгипетського рабства, а слово «паска» древнєєврейською означає «результат», «позбавлення».

Християнський Великдень або Пасха, був встановлений апостолами незабаром після смерті й Воскресіння Ісуса Христа і наповнився новим сенсом. Це – свято перемоги над смертю.

Спочатку Великдень присвячувався спогаду про смерть Спасителя. І лише у V столітті церква розробила правила і терміни святкування Великодня, упорядкувала обряди і канони й остаточно – на всі часи – затвердила їх на своїх Вселенських соборах. Дата святкування Пасхи встановлюється наперед і кожен рік припадає на різні дні – з 22 березня по 25 квітня за старим стилем. І християнський Великдень святкується окремо від іудейського в першу неділю після повного місяця, наступного за березневим рівноденням. Тому Великдень – свято перехідне, обчислюване на кожен рік.

Страсний тиждень

Свято Великодня або Пасхи є найурочистішим серед усіх церковних празників. Весь тиждень, передуючий цьому дню, називається білим, чистим, або страсним тижнем...

Після Таємної Вечері Христос з учнями йде в сад Гефсиманський і, залишивши їх, молиться. Тут він був схоплений стражниками, засуджений судом і прийняв мученицьку смерть. Про це говорять останні дні страсного тижня: четвер – духовне очищення, ухвалення таїнства; страстна п'ятниця – страждання Ісуса Христа; поховання Його Тіла; Субота – день скорботи і очікування Воскресіння Христова; і, нарешті, - Світле Воскресіння Христове.

Четвер на страсному тижні зосередив навколо себе величезне число обрядів, прикмет, дій, уявлень. Четвер ще називають чистим, світлим, великим або живним.

Обряди великого четверга пов'язані з бажанням очистити землю після зими; будинок, город, двір – від бруду, що накопичився; хату – від нечисті, що зачаїлася по кутках, попередивши хвороби та інші напасті. Цього дня ретельно вимивають і прикрашають хату: розстилають чисті, святкові доріжки, розвішують красиві рушники і завіски. У четвер, не зважаючи на погоду, люди ходили на річку і занурювалися у воду, навіть якщо лід ще не зійшов. Обов'язковим було і купання в лазні. Милися до сходу сонця, кажучи, що і ворон перед цим днем купає дітей своїх.

Вранці в п'ятницю Ісус був засуджений язичницьким властями. Понтій Пілат міг звільнити Ісуса та, побоюючись за свою кар'єру, погодився стратити невинного. Тому цього дня не завадить замислитися: чи не буваємо ми схожі на тих, хто засудив Христа на розп'яття? Чи не шукаємо усюди ворогів й не жадаємо засудити "неблагонадійних"? Чи не діємо проти совісті й милосердя, прагнучи успішної кар'єри або інших благ?

У п’ятницю стежать за прикметами: якщо похмуро, то хліб буде з бур'яном. Якщо ж зоряно – пшениця буде зерниста. Господині в селах робили у цей день дві роботи – саджали капусту і пекли паски. Випікали їх з білого пшеничного борошна і лише раз на рік – на Великдень. Поки паска не посвячена, їсти її не можна. Навіть господиня, витягаючи їх з печі, не розламає жодної, щоб покуштувати – бо це грубе порушення традицій.

У страсну суботу фарбують яйця – головний пасхальний символ Воскресіння: з нього народжується нове життя. Не забувають у нас й про писанки, звичай розмальовувати які походить ще з дохристиянських часів.

Ніч перед Великоднем багата на різні прикмети: люди вірили, що у цю ніч краще всього шукати скарби – на тих місцях, де їх зарито, можна побачити мерехтіння вогню від свічки. Той, хто в ніч під Великдень лишався вдома, лягав спати, не розстеляючи постелі: аби нечиста сила туди не потрапила.

Великдень

Великодня служба Божа триває всю ніч. Її найурочистіший момент настає опівночі, коли священник сповіщає, що Христос воскрес, а всі присутні з трепетом відповідають: "Воїстину воскрес!" Пiсля служби процесія тричі обходить навколо церкви і починається процес освячення обрядових пасхальних страв: окрім паски та крашанок і писанок, серед свяченого має бути смаженина, часник, полин, хрін і соль. І лише потім розходяться по домівках й починають розговлятися.

З давніх-давен існує в Україні повір’я, що на Великдень, під час сходу, сонце грає – бо все радується і на землі й на небі.

А ще, кажуть, в нашому народі й така легенда є... Жили троє братів-мисливців: Тур, Пан і Яр. Зібрались вони якось на полювання. Вийшли в степи неозорі, а жайворонки так розспівалися, що аж небо дзвенить. Вражено зупинився Яр і мовив:

- Не хочу я, братове, турів полювати, молодих биків стрілами поціляти, а хочу оце поле зорати і засіяти зерном, зібрати врожай та хліба напекти людям на здоров'я.

Тільки-но він отаке проказав, як з неба опустилися золотий плуг і золоте ярмо. І гукнув старший брат Тур: "Се моє!" Хотів схопити плуга – аж він полум'ям зайнявся. Відсахнувся в страхові Тур.

"Се моє!" - прокричав середульший брат. Але і йому сахнуло полум'я в лице. - Ні, братове, се моє, - всміхаючись, мовив Яр. Він підійшов, взяв золоте ярмо, накинув на пару волів, що паслися поблизу, запріг їх у плуга золотого і проорав першу в світі борозну. А потім другу, й десяту, і соту. Засіяв поле полтвою – пшеницею дикою, і зросла вона буйним колосом. Зібрав урожай Яр і борошна намолов, і спік першу хлібину, і другу, й десяту, і соту. І людей частував. І навчив їх орати, сіяти й хліб ростити.

За все те великі боги Вирію взяли його до себе і скупали в Озері Живої Води. І став Яр — Ярилом, богом весняних робіт і родючості. І спускався він на землю в той весняний день, коли можна було засівати землю зерном. І то був Великдень. Тобто Великий День хлібороба. Святий День...

На Великдень всі мають веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік. Якщо хтось помирає на Великдень, то вважається, що його щаслива душа піде просто до неба, бо того дня "небо отворено".

А починається Великдень, як і кожне церковне свято, із дзвонів. Та тільки будуть вони більш урочистими, хвилюючими і віртуозними, ніж у інші дні. Подейкують, хто перший задзвонив, той найперший обробить жнива і буде в нього найкраще збіжжя. Ось як описав ці почуття французький письменник 19 століття Франсуа Рене де Шатобріан: «Яке серце не тремтіло при звуках дзвонів його батьківщини! Чудові мрії, якими нас заколисує благовіст рідного дзвона, вміщає все найдорожче для нас – релігію, родину, батьківщину, колиску, минуле і прийдешнє”.

Великодній понеділок зветься Обливаним. За традицією хлопці обливають дівчат водою. Ті ж можуть віддячити їм тим самим у вівторок. Серед великодніх звичаїв й розкладання вогнищ на всю Великодню ніч навкруги церкви. Вважається, що цим вогнем очищується повітря і звільняється земля від усяких нечистот на добрий врожай.

Закінчуються Великодні свята поминанням мертвих – молитвою і тризною "на горбках". У могильні горбки закопють яйця й шкаралупу від з'їдених яєць, кістки зі свяченого м'яса, свячену сіль, тощо. Виливають і чарку горілки: "їжте, пийте й нас, грішних, поминайте".

У великодніх звичаях простежують сліди трьох різних, нашарованих один на одний, культів – культу роду, культу весняного сонця і культу Христа, що приніс людству ідею Воскресіння. Ідею духовного й фізичного відродження. Вірування, спільне всім слов'янам, що на Великдень "сонце грає" чи "гуляє", було, мабуть, однією з основних ідей весняного свята сонця, з якої випливало й інше вірування, шо "під Великодню неділю не вільно спати", бо "той, хто спить, своє щастя проспить".