Двадцять сьомого квітня все православне християнство відзначило Великдень – свято Світлого Христового Воскресіння.
Перший Великдень святкували стародавні іудеї за 1500 років до Різдва Христового. Старозавітний Великдень знаменував позбавлення єврейського народу від єгипетського рабства, а слово «паска» древнєєврейською означає «результат», «позбавлення».
Християнський Великдень або Пасха, був встановлений апостолами незабаром після смерті й Воскресіння Ісуса Христа і наповнився новим сенсом. Це – свято перемоги над смертю.
Спочатку Великдень присвячувався спогаду про смерть Спасителя. І лише у V столітті церква розробила правила і терміни святкування Великодня, упорядкувала обряди і канони й остаточно – на всі часи – затвердила їх на своїх Вселенських соборах. Дата святкування Пасхи встановлюється наперед і кожен рік припадає на різні дні – з 22 березня по 25 квітня за старим стилем. І християнський Великдень святкується окремо від іудейського в першу неділю після повного місяця, наступного за березневим рівноденням. Тому Великдень – свято перехідне, обчислюване на кожен рік.
Страсний тиждень
Свято Великодня або Пасхи є найурочистішим серед усіх церковних празників. Весь тиждень, передуючий цьому дню, називається білим, чистим, або страсним тижнем...
Після Таємної Вечері Христос з учнями йде в сад Гефсиманський і, залишивши їх, молиться. Тут він був схоплений стражниками, засуджений судом і прийняв мученицьку смерть. Про це говорять останні дні страсного тижня: четвер – духовне очищення, ухвалення таїнства; страстна п'ятниця – страждання Ісуса Христа; поховання Його Тіла; Субота – день скорботи і очікування Воскресіння Христова; і, нарешті, - Світле Воскресіння Христове.
Четвер на страсному тижні
зосередив навколо себе величезне число обрядів, прикмет, дій, уявлень. Четвер ще називають чистим, світлим,
великим або живним.
Обряди великого четверга пов'язані з бажанням очистити землю після зими; будинок, город, двір – від бруду, що накопичився; хату – від нечисті, що зачаїлася по кутках, попередивши хвороби та інші напасті. Цього дня ретельно вимивають і прикрашають хату: розстилають чисті, святкові доріжки, розвішують красиві рушники і завіски. У четвер, не зважаючи на погоду, люди ходили на річку і занурювалися у воду, навіть якщо лід ще не зійшов. Обов'язковим було і купання в лазні. Милися до сходу сонця, кажучи, що і ворон перед цим днем купає дітей своїх.
Вранці в п'ятницю Ісус був засуджений язичницьким властями. Понтій Пілат міг звільнити Ісуса та, побоюючись за свою кар'єру, погодився стратити невинного. Тому цього дня не завадить замислитися: чи не буваємо ми схожі на тих, хто засудив Христа на розп'яття? Чи не шукаємо усюди ворогів й не жадаємо засудити "неблагонадійних"? Чи не діємо проти совісті й милосердя, прагнучи успішної кар'єри або інших благ?
У п’ятницю стежать за прикметами: якщо похмуро, то хліб буде з бур'яном. Якщо ж зоряно – пшениця буде зерниста. Господині в селах робили у цей день дві роботи – саджали капусту і пекли паски. Випікали їх з білого пшеничного борошна і лише раз на рік – на Великдень. Поки паска не посвячена, їсти її не можна. Навіть господиня, витягаючи їх з печі, не розламає жодної, щоб покуштувати – бо це грубе порушення традицій.
У страсну суботу фарбують яйця – головний пасхальний символ Воскресіння: з нього народжується нове життя. Не забувають у нас й про писанки, звичай розмальовувати які походить ще з дохристиянських часів.
Ніч перед Великоднем багата на різні прикмети: люди вірили, що у цю ніч краще всього шукати скарби – на тих місцях, де їх зарито, можна побачити мерехтіння вогню від свічки. Той, хто в ніч під Великдень лишався вдома, лягав спати, не розстеляючи постелі: аби нечиста сила туди не потрапила.
Великдень
Великодня служба Божа триває всю ніч. Її найурочистіший момент настає опівночі, коли священник сповіщає, що Христос воскрес, а всі присутні з трепетом відповідають: "Воїстину воскрес!" Пiсля служби процесія тричі обходить навколо церкви і починається процес освячення обрядових пасхальних страв: окрім паски та крашанок і писанок, серед свяченого має бути смаженина, часник, полин, хрін і соль. І лише потім розходяться по домівках й починають розговлятися.
З давніх-давен існує в Україні повір’я, що на Великдень, під час сходу, сонце грає – бо все радується і на землі й на небі.
А ще, кажуть, в нашому народі й така легенда є... Жили троє братів-мисливців: Тур, Пан і Яр. Зібрались вони якось на полювання. Вийшли в степи неозорі, а жайворонки так розспівалися, що аж небо дзвенить. Вражено зупинився Яр і мовив:
- Не хочу я, братове, турів полювати, молодих биків стрілами поціляти, а хочу оце поле зорати і засіяти зерном, зібрати врожай та хліба напекти людям на здоров'я.
Тільки-но він отаке проказав, як з неба опустилися золотий плуг і золоте ярмо. І гукнув старший брат Тур: "Се моє!" Хотів схопити плуга – аж він полум'ям зайнявся. Відсахнувся в страхові Тур.
"Се моє!" - прокричав середульший брат. Але і йому сахнуло полум'я в лице. - Ні, братове, се моє, - всміхаючись, мовив Яр. Він підійшов, взяв золоте ярмо, накинув на пару волів, що паслися поблизу, запріг їх у плуга золотого і проорав першу в світі борозну. А потім другу, й десяту, і соту. Засіяв поле полтвою – пшеницею дикою, і зросла вона буйним колосом. Зібрав урожай Яр і борошна намолов, і спік першу хлібину, і другу, й десяту, і соту. І людей частував. І навчив їх орати, сіяти й хліб ростити.
За все те великі боги Вирію взяли його до себе і скупали в Озері Живої Води. І став Яр — Ярилом, богом весняних робіт і родючості. І спускався він на землю в той весняний день, коли можна було засівати землю зерном. І то був Великдень. Тобто Великий День хлібороба. Святий День...
На Великдень всі мають веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік. Якщо хтось помирає на Великдень, то вважається, що його щаслива душа піде просто до неба, бо того дня "небо отворено".
А починається Великдень, як і кожне церковне свято, із дзвонів. Та тільки будуть вони більш урочистими, хвилюючими і віртуозними, ніж у інші дні. Подейкують, хто перший задзвонив, той найперший обробить жнива і буде в нього найкраще збіжжя. Ось як описав ці почуття французький письменник 19 століття Франсуа Рене де Шатобріан: «Яке серце не тремтіло при звуках дзвонів його батьківщини! Чудові мрії, якими нас заколисує благовіст рідного дзвона, вміщає все найдорожче для нас – релігію, родину, батьківщину, колиску, минуле і прийдешнє”.
Великодній понеділок зветься
Обливаним. За традицією хлопці обливають дівчат водою. Ті ж можуть віддячити їм
тим самим у вівторок. Серед великодніх звичаїв й розкладання вогнищ на всю
Великодню ніч навкруги церкви. Вважається, що цим вогнем очищується повітря і
звільняється земля від усяких нечистот на добрий врожай.
Закінчуються Великодні свята поминанням мертвих – молитвою і тризною "на горбках". У могильні горбки закопють яйця й шкаралупу від з'їдених яєць, кістки зі свяченого м'яса, свячену сіль, тощо. Виливають і чарку горілки: "їжте, пийте й нас, грішних, поминайте".
У великодніх звичаях простежують сліди трьох різних, нашарованих один на одний, культів – культу роду, культу весняного сонця і культу Христа, що приніс людству ідею Воскресіння. Ідею духовного й фізичного відродження. Вірування, спільне всім слов'янам, що на Великдень "сонце грає" чи "гуляє", було, мабуть, однією з основних ідей весняного свята сонця, з якої випливало й інше вірування, шо "під Великодню неділю не вільно спати", бо "той, хто спить, своє щастя проспить".
Олена ЛОБЕНКО
Подальший розвиток АПК потребує створення інноваційних технологій виробництва, післязбиральної обробки та зберігання
Докладніше