- У Європі передумали використовувати с/г культури для виробництва біопалива
- Науково-технічна програма "Біосировина"
- Поштовх для розвитку біопаливної галузі
- ДИЗЕЛЬНОМУ БІОПАЛИВУ В УКРАЇНІ БУТИ!
- АЛЬТЕРНАТИВНЕ ПАЛИВО ДЛЯ АПК
НАХИЛИСЬ І ПІДБЕРИ
Дефіцит енергоресурсів є однією з найболючіших проблем світового рівня, нарівні з різким погіршенням стану екології, глобальним потеплінням, загрозою голоду тощо. Усі ці жахи про причини загибелі світу, які ми читали в антиутопіях письменників-фантастів, збуваються аж надто швидко.
Світ ще не гине, звісно. Багато ще в надрах Землі нафти, газу та вугілля... Потреба у них зростає з кожним роком дедалі більше, тож вони дорожчають. Мабуть, той, хто винайде засіб для вирішення хоча б однієї з цих проблем, – вартий усіх можливих премій і нагород.
А якщо той гіпотетичний винахідник зможе одним махом вирішити одразу дві проблеми: наприклад, запропонує альтернативне паливо замість електрики, газу, нафтопродуктів, яке ще й не буде забруднювати навколишнє середовище?
Такі винахідники давно знайшлися. І це не фантастика. Перевернула світ поява біологічного палива. Перехід на нього, кажуть нам спеціалісти, – питання незначного часу.
Європа діє
«У зв’язку із зростаючим дефіцитом енергоресурсів, у світі ведеться пошук альтернативних джерел енергії, до яких відносяться і метилові естери жирних кислот (МЕЖК). Вони виро***ються із рослинних олій і можуть застосовуватись в якості дизельного палива (біодизелю).
Віктор Поліщук, кандидат технічних наук,
Самен Драгнєв, аспірант,
Національний аграрний університет.
Ідея лежала на поверхні – лише нахились та підбери. Виявляється, що дизельний двигун може працювати на рослинному маслі. В результаті на 50% скорочується викид сажі, що є основним недоліком дизельного двигуна в екологічному відношенні. Масла і палива з рослинної сировини швидко розщеплюються біологічним шляхом, тобто стають нешкідливими під впливом мікроорганізмів, тому вони безпечні для навколишнього середовища.
Не виникає проблеми з утилізацією відходів. Екологічно небезпечні райони мають давати «зелене світло» застосуванню такого виду палива. Це особливо актуально для індустріальних регіонів нашої країни. Та що там говорити – майже вся Україна є екологічно забрудненим районом! А якщо взяти до уваги той факт, що Україна не може стопроцентно забезпечити себе навіть вугіллям, не кажучи вже про нафту і газ, то Уряд має звернути особливу увагу на виробництво біопалива.
Потрібно заохочувати господарства, які ризикують, вкладаючись у досить дороге устаткування для виробництва рослинних масел – так, як робиться у Європі… Не завадить заохотити постачальників палива – власників мереж заправок. Так, знову ж, робить цивілізована Європа, знімаючи з тих, хто пропонує на своїх заправках біопаливо, акцизний збір.
Україна мріє
Наш Уряд прекрасно усе це розуміє. Лунає чимало слів на підтримку й заохочення тих авангардних господарів, що вкладають кошти й сили в виробництво альтернативи традиційним енергоресурсам. Але, на жаль, заохочувальні ті слова поки що здебільшого в промовах і на папері.
На сьогодні Україні для сільгоспробіт потрібно щороку близько 1,9 млн. т дизельного палива й 620 тис. т бензину, які у свою чергу мають виро***тись з 4,5 млн. т імпортної нафти, вартість якої катастрофічно зростає.
Існує Програма розвитку виробництва біопалива, затверджена Постановою Уряду №1774 від 22 грудня 2006 року. Закладений обсяг фінансування Програми з Держбюджету становить 69,7 млн. гривень. Очікується також понад 8,8 млрд. грн. з інвестиційних джерел. Згідно цієї Програми, в Україні до 2010 року виро***тиметься до 623 тис. т дизельного біопалива на рік. Це мізерні цифри порівняно з тою ж Європою, але вони сприятимуть зменшенню імпорту нафти до 1,9 млн. тонн.
Селянин бореться
Вміє рахувати український селянин. І, не чекаючи побудови заводів, починає виро***ти біопаливо кустарним способом. Заощаджує кошти, влазить у борги, купуючи потрібне обладнання хоча б для того, щоб забезпечити своє власне господарство. Держава мала б давати таким господарям пільгові кредити? Мала б. Та вона не поспішає. Хто спробував узяти дешеві кредити – знає, яка то нелегка справа.
Упертий же український аграрій все одно хоче економії, і вкладається, залежно від своїх можливостей, або в дороге обладнання, яке не швидко окуповується, або в дешеве, яке не дозволяє отримувати якісне біопаливо і швидко виводить з ладу дизельні двигуни. А це зводить нанівець прекрасну ідею, викликаючи негативне ставлення користувача до нового виду палива.
Щороку в Україні збільшується площа земель, відведена під головну культуру, з якої отримують біопаливо, – ріпак. З одного гектара посівів можна отримати більше однієї тонни біопалива. Можна вже помріяти, уявляючи нашого аграрія, незалежного від постачальників палив. Можна помилуватись перспективами – дизель-генератори, що працюють на біопаливі, та ферми, теплиці, житлові будинки, які вони обслуговують...
І знову бачимо: це не утопія, бо такі господарства давно існують. І ще три роки тому, коли вартість ріпака була близько тисячі гривень за тонну – це було дуже вигідно. Кустарні виробники біопалива забезпечували ним внутрішні потреби своїх господарств та ще й мали зиск близько однієї гривні на один літр палива!
Зараз ріпак «не по зубах» середньому агропідприємству. Європа, не маючи змоги забезпечити свої потреби у цій культурі, охоче купує її в Україні. І одна тонна ріпаку виросла у ціні на сьогодні вже у п’ять разів. І знову не здається український господар. Він знає, що сировиною для виробництва біопалива може слугувати будь-яка рослинна олія, ба навіть соняшникова. Він знає також давнє правило селянина – нахились та підбери, і матимеш вигоду!
Аграрії звертаються до зовсім несподіваних підприємств – до мережі ресторанів швидкого харчування – «Макдоналдс», наприклад. Адже ті щодня утилізують тонни перероблених масел. А узбережжя Криму! Улітку, коли на кожному метрі пляжу там смажаться пиріжки, шаурма, готується плов, важко навіть уявити, скільки того горілого, але цілком придатного для нової трансформації у паливо масла виливається… прямо у море. Чому б не купити ті залишки і не спробувати переробити на паливо? Разом ми знову вирішимо дві проблеми – виробимо трохи біопалива та побережемо наше вкрай запаскуджене довкілля.
Чомусь не дуже охоче йдуть на цю пропозицію і великі мережі ресторанів, і малі «підприємства по годуванню» курортників. Чому? Адже їм пропонують гроші за те, що вони викидають у море, ріки і просто виливають на землю! Можливо, варто суворо покарати декількох нахабних «годувальників», щоб інші самі почали шукати способи утилізації того горілого масла? Бо, знову ж таки, питання екології – у компетенції держави. Державі, як завжди, не до таких дрібниць, як тонни масла, злиті в море.
Інерція
Треба відзначити, що мудрий селянин, який уміє рахувати і бачити свою вигоду в вирощуванні та виробництві палива для своїх потреб – теж здебільшого гіпотетичний персонаж. Передові господарства України, які зважились на такий крок, можна перелічити по пальцях. Заважає інерція та недовіра: ми подивимось, а поки що будемо палити звичну солярку та бензин. Можливо, тому й держава не поспішає розро***ти грандіозні програми. Адже немає поки що того селянського попиту, який би диктував вигідні пропозиції від держави. А, можливо, річ зовсім не в тім. Просто ще не вирішилось на нашому внутрішньому корумпованому ринку – хто ж буде монополістом по виробництву біопалива?
Та біопаливо з’явилось. Воно поки що недешеве. Але безумовно перспективне. То що – будемо стояти на своїх найродючіших у Європі землях і позиркувати з жахом у бік одного сусіда, який раз за разом підвищує ціни на газ і нафту? Та у бік іншого сусіда – меткої Європи, яка закуповує у нас ріпак? Вона ж бо вже знає практично, що з ним робити. Ми ж поки що – теоретично.
Чи може, варто нахилитись і підібрати?..
Євдокія САЛЬНІЧЕНКО
