Аграрний тиждень. Україна
» » » НАХИЛИСЬ І ПІДБЕРИ
» » » НАХИЛИСЬ І ПІДБЕРИ

    НАХИЛИСЬ І ПІДБЕРИ


    Дефіцит енергоресурсів є однією з найболючіших проблем світового рівня, нарівні з різким погіршенням стану екології, глобальним потеплінням, загрозою голоду тощо. Усі ці жахи про причини загибелі світу, які ми читали в антиутопіях письменників-фантастів, збуваються аж надто швидко.

     

    Світ ще не гине, звісно. Багато ще в надрах Землі нафти, газу та вугілля... Потреба у них зростає з кожним роком дедалі більше, тож вони дорожчають. Мабуть, той, хто винайде засіб для вирішення хоча б однієї з цих проблем, – вартий усіх можливих премій і нагород.

    А якщо той гіпотетичний винахідник зможе одним махом вирішити одразу дві проблеми: наприклад, запропонує альтернативне паливо замість електрики, газу, нафтопродуктів, яке ще й не буде забруднювати навколишнє середовище?

    Такі винахідники давно знайшлися. І це не фантастика. Перевернула світ поява біологічного палива. Перехід на нього, кажуть нам спеціалісти, – питання незначного часу.

     

    Європа діє

     

    «У звязку із зростаючим дефіцитом енергоресурсів, у світі ведеться пошук альтернативних джерел енергії, до яких відносяться і метилові естери жирних кислот (МЕЖК). Вони виро***ються із рослинних олій і можуть застосовуватись в якості дизельного палива (біодизелю).

    Майже всі існуючі дизельні двигуни без будь-яких конструкційних змін можуть працювати як на чистому біодизелі, так і на його сумішах у різних пропорціях з традиційним дизельним паливом. Світове виробництво дизельного біопалива стрімко зростає. У 2006 році у країнах ЄС одержали 4890 тис. тонн МЕЖК, а прогноз на 2007 рік – 10289 тис. тонн.»
     

                                                                           Віктор Поліщук, кандидат технічних наук,

                                                                          Самен Драгнєв, аспірант,

                                                                          Національний аграрний університет.

    Ідея лежала на поверхні – лише нахились та підбери. Виявляється, що дизельний двигун може працювати на рослинному маслі. В результаті на 50% скорочується викид сажі, що є основним недоліком дизельного двигуна в екологічному відношенні. Масла і палива з рослинної сировини швидко розщеплюються біологічним шляхом, тобто стають нешкідливими під впливом мікроорганізмів, тому вони безпечні для навколишнього середовища.

    Не виникає проблеми з утилізацією відходів. Екологічно небезпечні райони мають давати «зелене світло» застосуванню такого виду палива. Це особливо актуально для індустріальних регіонів нашої країни. Та що там говорити – майже вся Україна є екологічно забрудненим районом! А якщо взяти до уваги той факт, що Україна не може стопроцентно забезпечити себе навіть вугіллям, не кажучи вже про нафту і газ, то Уряд має звернути особливу увагу на виробництво біопалива.

    Потрібно заохочувати господарства, які ризикують, вкладаючись у досить дороге устаткування для виробництва рослинних масел – так, як робиться у Європі… Не завадить заохотити постачальників палива – власників мереж заправок. Так, знову ж, робить цивілізована Європа, знімаючи з тих, хто пропонує на своїх заправках біопаливо, акцизний збір.

    Україна мріє

    Наш Уряд прекрасно усе це розуміє. Лунає чимало слів на підтримку й заохочення тих авангардних господарів, що вкладають кошти й сили в виробництво альтернативи традиційним енергоресурсам. Але, на жаль, заохочувальні ті слова поки що здебільшого в промовах і на папері.

    На сьогодні Україні для сільгоспробіт потрібно щороку близько 1,9 млн. т дизельного палива й 620 тис. т бензину, які у свою чергу мають виро***тись з 4,5 млн. т імпортної нафти, вартість якої катастрофічно зростає.

    Існує Програма розвитку виробництва біопалива, затверджена Постановою Уряду №1774 від 22 грудня 2006 року. Закладений обсяг фінансування Програми з Держбюджету становить 69,7 млн. гривень. Очікується також понад 8,8 млрд. грн. з інвестиційних джерел. Згідно цієї Програми, в Україні до 2010 року виро***тиметься до 623 тис. т дизельного біопалива на рік. Це мізерні цифри порівняно з тою ж Європою, але вони сприятимуть зменшенню імпорту нафти до 1,9 млн. тонн.

    Як бачимо, навіть така незначна економія дасть для нашої країни чималу вигоду. Та для цього спочатку треба збудувати не менше 20 заводів продуктивністю від 5 до 100 тис. т на рік. Вже існує у нас кілька заводів малої продуктивності у Харківській та Полтавській областях. Поки що потужність їх незначна – від 1-2 до 10 тис. т на рік.
     

    Селянин бореться

    Вміє рахувати український селянин. І, не чекаючи побудови заводів, починає виро***ти біопаливо кустарним способом. Заощаджує кошти, влазить у борги, купуючи потрібне обладнання хоча б для того, щоб забезпечити своє власне господарство. Держава мала б давати таким господарям пільгові кредити? Мала б. Та вона не поспішає. Хто спробував узяти дешеві кредити – знає, яка то нелегка справа.

    Упертий же український аграрій все одно хоче економії, і вкладається, залежно від своїх можливостей, або в дороге обладнання, яке не швидко окуповується, або в дешеве, яке не дозволяє отримувати якісне біопаливо і швидко виводить з ладу дизельні двигуни. А це зводить нанівець прекрасну ідею, викликаючи негативне ставлення користувача до нового виду палива.

    Щороку в Україні збільшується площа земель, відведена під головну культуру, з якої отримують біопаливо, – ріпак. З одного гектара посівів можна отримати більше однієї тонни біопалива. Можна вже помріяти, уявляючи нашого аграрія, незалежного від постачальників палив. Можна помилуватись перспективами – дизель-генератори, що працюють на біопаливі, та ферми, теплиці, житлові будинки, які вони обслуговують...

    І знову бачимо: це не утопія, бо такі господарства давно існують. І ще три роки тому, коли вартість ріпака була близько тисячі гривень за тонну – це було дуже вигідно. Кустарні виробники біопалива забезпечували ним внутрішні потреби своїх господарств та ще й мали зиск близько однієї гривні на один літр палива!

    Зараз ріпак «не по зубах» середньому агропідприємству. Європа, не маючи змоги забезпечити свої потреби у цій культурі, охоче купує її в Україні. І одна тонна ріпаку виросла у ціні на сьогодні вже у пять разів. І знову не здається український господар. Він знає, що сировиною для виробництва біопалива може слугувати будь-яка рослинна олія, ба навіть соняшникова. Він знає також давнє правило селянина – нахились та підбери, і матимеш вигоду!

    Аграрії звертаються до зовсім несподіваних підприємств – до мережі ресторанів швидкого харчування – «Макдоналдс», наприклад. Адже ті щодня утилізують тонни перероблених масел. А узбережжя Криму! Улітку, коли на кожному метрі пляжу там смажаться пиріжки, шаурма, готується плов, важко навіть уявити, скільки того горілого, але цілком придатного для нової трансформації у паливо масла виливається… прямо у море. Чому б не купити ті залишки і не спробувати переробити на паливо? Разом ми знову вирішимо дві проблеми – виробимо трохи біопалива та побережемо наше вкрай запаскуджене довкілля.

    Чомусь не дуже охоче йдуть на цю пропозицію і великі мережі ресторанів, і малі «підприємства по годуванню» курортників. Чому? Адже їм пропонують гроші за те, що вони викидають у море, ріки і просто виливають на землю! Можливо, варто суворо покарати декількох нахабних «годувальників», щоб інші самі почали шукати способи утилізації того горілого масла? Бо, знову ж таки, питання екології – у компетенції держави. Державі, як завжди, не до таких дрібниць, як тонни масла, злиті в море.

    Інерція

    Треба відзначити, що мудрий селянин, який уміє рахувати і бачити свою вигоду в вирощуванні та виробництві палива для своїх потреб – теж здебільшого гіпотетичний персонаж. Передові господарства України, які зважились на такий крок, можна перелічити по пальцях. Заважає інерція та недовіра: ми подивимось, а поки що будемо палити звичну солярку та бензин. Можливо, тому й держава не поспішає розро***ти грандіозні програми. Адже немає поки що того селянського попиту, який би диктував вигідні пропозиції від держави. А, можливо, річ зовсім не в тім. Просто ще не вирішилось на нашому внутрішньому корумпованому ринку – хто ж буде монополістом по виробництву біопалива?

    Та біопаливо зявилось. Воно поки що недешеве. Але безумовно перспективне. То що – будемо стояти на своїх найродючіших у Європі землях і позиркувати з жахом у бік одного сусіда, який раз за разом підвищує ціни на газ і нафту? Та у бік іншого сусіда – меткої Європи, яка закуповує у нас ріпак? Вона ж бо вже знає практично, що з ним робити. Ми ж поки що – теоретично.

    Чи може, варто нахилитись і підібрати?..

                                                                                                                 Євдокія САЛЬНІЧЕНКО





    Схожі новини
  • У Європі передумали використовувати с/г культури для виробництва біопалива
  • Науково-технічна програма "Біосировина"
  • Поштовх для розвитку біопаливної галузі
  • ДИЗЕЛЬНОМУ БІОПАЛИВУ В УКРАЇНІ БУТИ!
  • АЛЬТЕРНАТИВНЕ ПАЛИВО ДЛЯ АПК

  • Додати комментар

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

Аграрний тиждень. Україна

Всеукраїнський діловий журнал «Аграрний тиждень. Україна» створений з метою достовірного і своєчасного висвітлення об’єктивної інформації про реальний стан і роботу аграрного сектору України.


Журнал розрахований на власників, керівників і фахівців господарств і переробних підприємств; обласні та районні адміністрації, головні управління агропромислового розвитку; вищі учбові заклади аграрного напрямку I-IV ступенів акредитації, представників галузевих об’єднань і організацій, фермерів, і виходитиме за їх інформаційної підтримки.



© 2007-2018 журнал "Аграрний тиждень. Україна"

МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
«    Грудень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31