- ВЕЛИКА ГОНЧАРНА ТАЄМНИЦЯ У КОЖНОГО СВОЯ
- Підкови і троянди на щастя він виковує... лівою рукою
- Казкові герої шукали скарбів, а Микола Зінчук – казок
- ЗВІРИНЕ «ЦАРСТВО» КУЛЬЧИНСЬКОГО МАЙСТРА
- КОВАЛЬ-ШОУМЕН ІЗ ВОЙЦЕХОВА
ЗБРОЯР ВІД БОГА
У майстерні 74-літнього Романа Стринадюка, яку він власними руками обладнав на другому поверсі свого будинку, народжуються унікальні речі: мисливські ножі й гуцульські пояси, пістолі й топірці, хрести-мощовики і скрині. Більшість робіт, прикрашених карбуванням і литтям (на них зображені цілі сюжети з легенд і казок!), з часом осідають у приватних колекціях. Сам майстер - інженер-газівник за професією - вільно володіє чотирма мовами (рідною українською, російською, німецькою та польською). Він називає себе художником з металу, зазначаючи, що це є поєднання таланту скульптора, художника, коваля, токаря, теслі, різьбяра, ливаря й гальваніста разом узятих. Шлях до таланту З косівським майстром-зброярем Романом Михайловичем Стринадюком зустрічаюся не вперше - з його дивовижним ремеслом познайомилася кілька років тому: напередодні фестивалю в Яремчі. Тоді він багато часу на розмови не мав. Цієї осені поталанило більше: пан Роман чаклував над новою ідеєю (багато років тому замислив зробити незвичайного годинника, який би символізував вічність часу, та все руки не доходили) і залюбки відволікся, аби поспілкуватися з читачами «Аграрного тижня». - Того разу на фестиваль приїжджав і Віктор Ющенко - полю***є глава держави поповнювати власну колекцію виробами народних умільців, - згадує зброяр. - Один із моїх пістолів, якщо покупці додержали свого слова, є і у Президента: чотири роки тому, напередодні інаугурації, його купили представники біло-синього табору: спеціально щоб подарувати майбутньому керманичеві країни. Розпитуючи майстра про тонкощі роботи, дістаю фотоапарат. У домашніх умовах майстер - звичайний чоловік: трохи втомлений, з натрудженими руками, але мудрий, і з хитрим прищуром гуцульського погляду. - Один я вже залишився, дружини немає, - каже стиха, - тож весь час у роботі, хочу всі свої 
секрети онукам, доньчиним синам, передати. Здоров'я ще нівроку: не п'ю, бо в моїй роботі треба зіркі очі й упевнені руки. Полю***ю ходити пішки - за хорошої погоди ходжу 5 км до джерела із цілющою водою. Восени, як відволікався від роботи, ходив до лісу - грибів було - море! Перебираючи в руках розкладені переді мною речі, літній чоловік починає пригадувати власне життя. Ось він - ще зовсім юнак - закінчує Івано-Франківський інститут нафти й газу, йде працювати майстром у місцеву косовську газконтору (зараз би сказали - офіс!). Якось зустрічався у справах із Дмитром Тонюком, який працював тоді директором місцевого художнього комбінату. Саме з цієї зустрічі усе й почалося - і його роботи, і більш-менш пристойні заробітки, котрі дозволяли нормально жити родині ще за радянських часів, і популярність далеко за межами України... Стринадюк пригадує, як Дмитро Тонюк побачив у нього звичайний гуцульський ремінь, інкрустований дрібними мельхіоровими цятками: таку річ звичайний ремісник не зробить. Треба мати хист! Розуміючи це, директор худкомбінату вмовляє інженера відмовитись від свого стабільного заробітку - на користь таланту. «Як у воду дивився чоловік, коли розгледів мій дар, - веде далі господар. - Бачив людей наскрізь, за що я вдячний йому й сьогодні». Тож таки забрав Тонюк молодого Романа Стринадюка на роботу в комбінат. Той спершу майстрував ножики та топірці, вигадував для виробів оригінальні візерунки - такі, щоб у інших майстрів не повторювалися. Вчився на ходу, відвідуючи різноманітні виставки та придивляючись до робіт інших майстрів. Його наполегливість уже за кілька місяців дала непоганий результат: став щомісяця отримувати не менше 200-250-ти карбованців. Тож відтоді його сім'я була повністю забезпеченою. Пістолі світами розлетілись За розмовами переходимо у горішню майстерню, де робиться найточніша робота (для брудної, 
каже, є інше місце - надворі, в окремій будівлі). Дивлюся на металеві деталі (а їх тут сотні!), намагаюся подумки щось із них «скласти» і усвідомлюю, що це до снаги тільки людині напрочуд творчій. Та й поклавши руку на серце, звичайним словом «майстер» назвати Романа Стринадюка не можна. Він радше людина, що поріднилася із металом і серцем зрозуміла його мову. Бо ж, приміром, аби зробити мисливський ніж (а жоден з наступних у точності не повторює попереднього), Романові Михайловичу доводиться «вмикати» не лише свій багатогранний професіоналізм, але й бурхливу гуцульську фантазію, що ґрунтується на знанні величезної кількості місцевих легенд: - Такі ножі (коштує подібна річ не менше $300, - авт.) я звичайно пропоную бізнесменам, які шукають оригінальний подарунок для шефа-мисливця. А надто він підходить тим, хто полю***є не саме полювання, а... фотографуватися на фоні вбитої єгерями звірини! Роздивляючись ніж, намагаюся самотужки втямити, чому саме так. Виявляється, рукоять ножа прикрашена незвичайним візерунком: хвацький мисливець, тікаючи від кабана, не лише від страху заліз на найвище дерево, а й рушницю свою загубив... Як інакше підлеглий може покепкувати з шефа-хвалька? «Це ж не він, - хитро примружується зброяр, - а я сміюся над горе-мисливцем...» Поки майстер перебирає заготовки на своєму робочому столі (усе лежить у порядку, відсортоване й готове до подальшого використання), починає розповідати історію створення унікальної рушниці, виготовленої за зразком кремінного пістоля, датованого 1700-им роком. Хоча насправді ця зброя - повністю сучасна (несуча частина сталева, механіка - робоча) і якщо насипати порох, навіть можна висікти іскру. Щоправда, постріляти з нього не вдасться: не вистачає маленького отвору. «Та це не бутафорія, - продовжує майстер, - але мати справу із панами в погонах я не хочу, тому й не роблю бойову зброю». На одній з виставок, куди знаменитий косівчанин їздить досить часто (у Польщі спілкуюся з людьми польською, у Німеччині, де мешкає моя внучка, й Австрії - німецькою, - ділиться), схожий пістоль дуже сподобався колишньому президенту Грузії Едуарду Шеварднадзе. Той, отримавши коштовний подарунок від українського зброяра, добрих кілька годин бігав із пістолем усіма кабінетами, чим зірвав призначену раніше ним же самим украй важливу нараду! Є подібні пістолі й у інших відомих людей - причому як в Україні, так і за кордоном. І не лише зброя розлітається світами, осідаючи у приватних колекціях її цінителів. Велику ковану скриню, яка символізує печеру з коштовностями (вхід до неї охороняє величезний бурий ведмідь!), якось замовив американський... журналіст. І навіть приїжджав за нею спеціально, так уподобав річ. А коли на територію нашої країни завітав папа Римський Іоанн Павло ІІ, спеціально для понтифіка Роман Стринадюк змайстрував справжнього гуцульського хреста, з прихованим закутком для зберігання мощів. Тож тепер цей хрест десь у Ватикані. ...Час спливав швидко, а господаря, який ще й віршовані гуморески пише, кепкуючи над життям простого народу й влади, слухати - не переслухати! Каже, зараз, одколи не стало дружини, в хаті зробилося сумно: ні до кого зайвий раз слова мовити. Внуки, хоч і теж майструють разом з дідом 
(обидва вивчилися у Косівському інституті народних ремесел), більше часу проводять з друзями, аніж із дідом. Хіба що великий білий кіт завжди готовий і вислухати, й порадити щось своє. І, що найцікавіше, дід чудово розуміє його котячу мову - удвох-бо козакують! «Дай вам Бог устигнути зробити все, що замислили, - кажу на прощання, востаннє натиснувши кнопку фотоапарата, - нехай руки не болять, які творять усі ці речі...» Господар, проводжаючи до дверей, по-гуцульськи хитро примружився: «Раз дав мені таке вміння, дасть і змогу його втілити...» Впевненість майстра і добрий десяток нових задумок переконували: так і буде. Оксана Чирва (фото автора), Київ - Косів - Київ, спеціально для «АТ»
