Красо України, Поділля!

04 July, Розділ Weekend, переглядів 7 252

Ця ніби-то простенька фраза, зронена свого часу геніальними устами Лесі Українки, насправді увібрала в себе грандіозну гаму означень, почуттів, явищ, барв, просторового безмежжя і уяви.

Три цих слова є височиною виміру, вигуком захоплення, що виокремлює Поділля, як край найдосконалішої краси. Ну, звичайно, чарівні місця, неповторні природні оази зустрінеш у будь-якому регіоні України, та такої концентрації, такої сукупності нерукотворних і рукотворних оаз, як на Поділлі, не зустрінеш більше ніде.

Певна річ, моїм пером водить рука старого подолянина. Це перо пристрасне, схильне до перебільшень, але воно підперте об’єктивністю фотознімків Олександра Гордієвича, які не дозволяють збрехати.

Ви тільки гляньте!

Прямо в душу запливають пшеничні поля з воістину золотими хвилями достиглого колосся і “говерли” збіжжя на токах. Намолочено його не задля того, щоб зробити фотознімок — ці “говерли” в кожному селі, не зважаючи навіть на те, що села сьогодні страчені трибуналом всеукраїнської безгосподарності й розрухи. Багата земля, попри людську невдячність, байдужість і невміння, виконує свій святий обов’язок — родить хліб.

Тече і досі голуба річка Буг, названа колись у глибокій давнині Богом. Думається — за воістину Божу щедрість води і того, що плодиться на її побережжях. За багатющі вигони пасовищ з ситою худобою і неодмінною присутністю здорового птаства. За хмари лелек, що саме на Поділлі здобули найряснішу прописку і любов, висловлену в особливому пернатому фольклорі, де лелека — і чорногуз, і бузько, і бусол, і чугайстер, де його з побожною радістю чекають не тільки в кожному селі чи на кожній вулиці — в кожній родині. Мабуть, саме на Поділлі лелека може бути гербом регіонального прапора.

Так само, до речі, як і вулик — наші рівнинні ландшафти, не затулені і не переступлені хребтами й перевалами, дозволяють цілим медоносним дивізіям літати на величезні відстані і наливати вулики солодким нектаром. Благословенний край чудової погоди, з травня по вересень — маковейні трунки. І навіть бабине літо тут — медоносна пора.

А ще ж ми кажемо про подільські сади, що на одній паралелі з Парижем. Крим на початку минулого століття був еталонною столицею планетарного садівництва, і роботящі татари везли через Вінницю до Північної Пальміри свої яблука для царського столу, а вертаючи назад, зупинялися в подільській столиці і купували наші яблука собі на зиму, бо знали, що кращих нема. Святковими „аксельбантами” наших доріг восени стають стелажі та полиці, густо увінчані яблуками, грушами та сливами, а влітку — черешнями.

Красо України, Поділля! Навіть у плетиві звичайного в наших краях тина бачиться велика душа великого народу. Пишаймося землею, яка є нашою колискою і матір’ю! Бережімо її!

Іван ВОЛОШЕНЮК

Фото Олександра Гордієвича