ДНЕСЬ ВЕСНА КРАСУЄТЬСЯ...

20 March, Розділ Weekend, переглядів 10 347

Разом з пробудженням природи від зимового сну на нашій землі, в Україні, починався цикл народних весняних свят, пов'язаних із стародавніми віруваннями, що супроводжувалися піснями, іграми та хороводами.

Вони присвячувались найвродливішій з панянок, ясноокій зеленоруній весні. Наш народ у своїх казках, піснях створив чудовий образ весни – гарної молодої дівчини з вінком квітів на голові. Вона – очікуваний гість у кожній домівці. Та і як інакше? Адже весна – це символ краси, сили, надії і любові.
Ви скажете, що вже й березень скоро закінчиться, а я тільки згадала про прихід весни. Та нагадаю вам, шановні добродії, що за народним календарем весна розпочинається лише 14 березня. У день преподобної мучениці Євдокії, або, як кажуть у народі, «Явдохи». Селяни вірили, що у цей день із вирію поверталися ластівки. «Якщо побачиш ластівку, – повчали колись матері своїх дітей, – то візьми жменю землі, кинь на неї і скажи: «На тобі, ластівко, на гніздо» – це щоб швидше весна приходила. Тож чекаємо ластівок, нехай несуть на своїх крилах весну, тепло і радість.
На день сорока Святих Мучеників, що припадає на 22 березня, колись у кожній хаті випікали із тіста птахів на честь жайворонків, що у цей час, начебто, вилітають із вирію. А ще у цей день селянки, закінчивши ткати полотно, виходили зі шматком його в поле. Вклонялися на всі боки і, обертаючись обличчям на схід сонця, казали: «Ось тобі, мати-весно, нова обновка!» Потім розстеляли те полотно, клали на нього хлібину або пиріг і йшли додому, чекаючи, що і весна у свою чергу, не залишаючись у боргу, порадує їх багатим врожаєм.
Серед пісень магічних обрядів нашого народу не останнє місце належить веснянкам. Із сивої давнини у слов'янських народів весна вважалася першим річним святом, її всюди зустрічали пишно і радісно, з піснями та іграми. У свідомості хлібороба трудовий рік починався з першою оранкою і сівбою. Тому впродовж довгого періоду веснянки мали магічну функцію.
Мабуть не кожна сучасна людина знає, що поняття «веснянки» містить в собі такі назви як веснянка, гаївка, маївка, подолянка, рогулейка. Але всі ці слова мають різне значення, а саме: подолянки і веснянки виконували роль закличок весни, гаївки і маївки співали у лісі, заготовляючи Троїцьку зелень між Великоднем і Зеленими святами, а проводжали весну рогулейками.
Починалося виконання веснянок від Стрітення, коли, за народним повір'ям, зима з літом зустрічаються.
Як тільки горби стануть сухими, дівчатка збирались на вигоні і починали «викликати весну». Старші робили більше коло, менші збиралися в менше і теж бралися за руки. Обидва ключі ходили в один бік – за сонцем. Хлопці приносили солом'яну ляльку – «зиму», підпалювали те опудало, сміялися, плескали в долоні доки воно горіло. А тоді кожен брав по жмені попелу і пускав за вітром.
Веснянки виконувалися під час ритуальної процесії вулицями села в сполученні з хороводними, ігровими чи танцювальними рухами. Стихія веснянок – це простір сільських вулиць, луг, поле, лісова галявина, де звук лине далеко і відгукується з протилежного кутка села.
Наші пращури вважали людину частиною природи, вірили в її гармонійний зв'язок з навколишнім світом, і всяка звірина сприймалася не як «наші молодші брати», а як рівня. Люди закликали весну, вітали приліт птаства, з окремими крилатими пов'язували прихід тепла. У багатьох піснях таким провісником весни виступає жайворонок, улюблена в народі птаха.
Вершиною веснянкового обряду було водіння хороводів. Воно мало магічне значення тому, що коло – це символ сонця, а культ сонця у древніх наших предків був надзвичайно високим. Адже сонце – це символ весни і життя. В танках, хороводах, іграх, супроводжуваних простими за змістом співами, люди розбуджували бадьору енергію, життєрадісний настрій, прагнучи передати їх і оточуючій природі, розбуркати своїми імітаційними рухами і діями її сили до нового життя.
Народ прагнув прикликати весну, прогнати зиму, виворожити урожайне літо, напророкувати дівчатам і хлопцям щасливе обрання пари і весілля.
Веснянки можна було виконувати навіть у піст, не всі, звичайно, а лише окремі їх види – одноголосні. На Великдень веснянки співали в селах, біля церкви, на відміну від попереднього виконання, коли співати їх можна було в лісі, на лузі (тому й називалися вони гаївками).
Рогулейками проводжали весну і зустрічали літо. Назва їх походить від того, що виконувались вони на розі вулиць.
Основна маса веснянок присвячена темам кохання та родинним відносинам. Як повноводдя весни заливають любовні мотиви народну поезію весняного циклу. Відродження природи, краса весни зачіпали чуйні струни молодих сердець, будили в них ніжні почуття кохання, викликали веселість, радість, надії.
Веснянки – це пам'ять людства про його далеке дитинство, зворушлива «колиска», що навіює туманно-тривожні образи, які неясними тінями проступають із забуття вічності.
Весною воскресає природа, а з нею воскресає душа наша.
Олена ЛОБЕНКО