 Ну хто з чоловіків не мріяв з морозної вулиці мерщій потрапити до накритого столу, де б до квашеної городини під горілочку – та вареничків із картопелькою або м'ясцем, чи пельменів, голубців або зраз, підсмажених гречаників, млинців із грибочками. І щоб господиня усміхнена, а не стомлена, багатообіцяюче поглядала… Думаєте, чого б це авторка раптом розфантазувалася? А просто після відрядження до Білоцерківського району ввечері відчула себе саме такою господинею: за півгодини влаштувала розмаїту, майже святкову вечерю для великої родини, подарувавши всім гарний настрій. І все це завдяки кільком різновидам морожених напівфабрикатів української кухні від торгової марки «Дригало». Фото автора
 Традиції. Що потрібно для народної пісні, щоб вона жила? Здається, прості начебто речі: простори рідної землі, жива мова та люди, що живуть на цій землі. Люди, які отримують пісню у спадок від своїх бабусь та передають її своїм дітям. В Україні, як, утім, і всюди по світі, ці «прості речі» стають раритетами, а народна пісня – музейним експонатом. А там, де музей – там немає життя. Але є люди, для яких пісня – не музейна реліквія, не підробка і не копія. Це частина їхнього єства, щира, жива, справжня. Микола Петрович Гвоздь за професією – бандурист, народний артист України, лауреат Державної премії імені Т.Шевченка, художній керівник і головний диригент Національної заслуженої капели бандуристів України. Він керує унікальним колективом, який не має аналогів у світовій музичній культурі.
 Стоунтерапія. У магічну силу каменю люди вірили з давніх-давен. Чи не тому ми знаємо безліч прикладів, коли камені ставали амулетами, оберігаючи своїх власників від лихого й заздрісного ока? А нерідко за їх допомогою передбачали долю, вони надихали людей творчих, піднімали на ноги недужих… Однак добру камінь міг прислужитися, лише перебуваючи у руках щирої людини, що не носить каменя за пазухою.
 Майстер. Обійстя Григорія Стаднюка вам без проблем покаже навіть найменший мешканець села Кульчин. Воно й не дивно – літній вже чоловік понад півстоліття виготовляє опудала тварин, яких за цей час у його імпровізованому домашньому музеї назбиралося понад 70. Мальовниче волинське село, де мешкає майстер, розкинулося за кілька кілометрів від Лучеська (так у давнину називали місто Луцьк), тож від гостей у діда Григорія відбою немає. Навідуються не тільки цікаві до всього іноземці, але й свої, українці. Якщо першим кортить на власні очі побачити чоловіка з досить незвичним хобі, то другі часто приїздять придбати такого борxxxx чи лисицю для заміського дому.
 Актор Олексій Богданович відомий широкому загалу не лише завдяки своїй театральній діяльності, але й ролям у кіно (одна з найхарактерніших – образ Миколи Задорожного у фільмі «Украдене щастя»). Останнім часом він набув шаленої популярності, чим завдячує… 100-серійній телеісторії «5 хвилин до метро», де зіграв одного з головних героїв. Мешкаючи в столиці, він наразі не в змозі спокійно пройти не те що центром, але й околицями: перекинутися кількома словами з улюбленим артистом прагнуть чи не всі перехожі! Проте мало кому відомо, що цей 43-річний красень, про автограф якого мріють тисячі українок, не завжди був киянином, – народився й виріс він у звичайному українському селі, у звичайнісінькій сільській родині…
Зелений туризм. Ковальське мистецтво, збережене у легендах, виробах, технологіях – одна з тих «родзинок», які роблять польське село Войцехів і, власне, зелений туризм привабливими для іноземців.
|
Долар - 8.0152 
Евро - 10.4026 
AgroNews
